Микола Вороний

Микола Кіндратович Вороний – український письменник, перекладач, театральний режисер, актор, громадсько-політичний діяч, театрознавець.

Місце народження, освіта

Народився 24 листопад 1871-го на території Катеринославської губернії у родині ремісника.

Спочатку навчався у Харківському реальному училищі, а згодом перейшов до Ростовського. Проте через зв’язки з народниками, зокрема за читання та розповсюдження заборонених книжок, його відрахували з навчального закладу. Після цього протягом трьох років перебував під наглядом поліції. Тоді йому було заборонено вступати до будь-якого вищого навчального закладу на території Російської імперії.

Згодом продовжив здобувати освіту у Віденському та Львівському університетах на філософському факультеті.

Кар’єра

Свого часу працював бібліотекарем і коректором у Науковому товаристві імені Шевченка, а також режисером української театральної трупи товариства “Руська бесіда” та актором театру. Окрім того, долучався до роботи редакції журналу “Життє і слово”, де відповідав за рубрику “Вісті з Росії”. Займався літературною та театральною критикою, здійснював переклади художніх творів.

Вороний дружив з письменником Іваном Франком. Допомагав йому в підготовці до друку газет “Громадський голос” і “Радикал”, а також певний період неофіційно був редактором журналу “Зоря”.

Починаючи з 1897-го, виступав актором у театральних трупах Михайла Кропивницького, Панаса Саксаганського, Олександра Васильєва та інших. Був членом Революційної української партії.

У 1901-му залишив сцену й почав працювати в установах у Катеринодарі, Харкові, Одесі та Чернігові.

У 1910 році переїхав до Києва. Там працював у театрі Миколи Садовського та викладав у театральній школі.

Під час Української революції 1917-го Вороний був одним з її організаторів. Був співзасновником і режисером Українського національного театру. Зокрема обіймав посаду директора.

Еміграція

У 1920-му, після приходу більшовиків, емігрував за кордон. Оселився у Варшаві, де працював у уряді УНР на посаді старшого аташе з правами радника.

У 1921 році у Варшаві видав збірку віршів “За Україну”.

Після цього переїхав до Львова. Там викладав у консерваторії та у драматичній школі, яку сам організував. Зокрема видав театрознавчі книги – “Режисер”, “Драматична примадонна”, а також “Пензлем і пером”.

Повернення до України

До України Вороний повернувся у 1926-му. Після цього працював у Харківському музично-драматичному інституті, а також у Всеукраїнському фотокіноуправлінні.

У 1934 році його заарештували як “польського шпигуна”. Суд засудив його до трьох років заслання.

У 1938 році письменника заарештували вдруге. Йому закидали, що він дискредитував заходи партії та уряду, зокрема критикував методи стаханівської роботи та нібито навмисно знижував урожайність.

7 червня 1938 року його розстріляли в Одесі.

Особисте життя

Вороний був одружений із Вірою Миколаївною Вербицькою, дочкою Миколи Вербицького. У подружжя був син Марко.

Творчість Вороного

Його перший вірш – “Не журись, дівчино” – був надрукований у 1893-му.

У 1899 році Вороний написав один із найвідоміших своїх творів – поему “Євшан-зілля”, у якій порушив питання збереження історичної пам’яті.

Згодом, у 1911-му, побачила світ його перша поетична збірка “Ліричні поезії”. Через два роки, у 1913 році, вийшла друга – “В сяйві мрій”.

Окрім поезії, Вороний писав статті про театр і робив переклади творів із зарубіжної літератури.