Леся Українка (справжнє ім’я Лариса Петрівна Косач) – українська поетеса, письменниця, драматург, перекладач.
Дитинство
Косач народилася 25 лютого 1871 року в місті Новоград-Волинський у сім’я Ольги Драгоманової-Косач (Олена Пчілка) та Петра Косача. Дядьком був відомий громадський діяч і науковець Михайло Драгоманов.
У родинному домі Косачів часто проходили зібрання діячів культури: приїздили письменники, художники та музиканти, проводилися літературні вечори й домашні концерти.
Освіту майбутня поетеса здобувала вдома. Уже у 6-річному віці почала освоювати вишивання.
З 1881-го боролась з туберкульозом. Попри тяжку хворобу, Косач вивчала грецьку та латинську мови. Восени 1883 року їй зробили операцію на лівій руці – лікарі видалили кістки, які були уражені хворобою.
У грудні Косач повернулась з Києва до Колодяжного. Її самопочуття помітно покращувалось, і разом із мамою вона почала вивчати французьку та німецьку мови.
Із 1884 року активно займалась поезією – писала вірші, серед яких “Конвалія”, “Сафо”, “Літо краснеє минуло” та інші. Саме в цей період вона починає використовувати псевдонім “Леся Українка” і друкує свої твори в журналі “Зоря”.
У 1885-му у Львові виходить збірка перекладів творів Миколи Гоголя, яку вона підготувала разом зі своїм братом Михайлом. Загалом Леся багато перекладала, серед її робіт – твори Миколи Гоголя, Адама Міцкевича, Генріха Гейне, Віктора Гюґо, Гомера та інших авторів.
Зрілість
У 1891 році вона відвідала Галичину, а згодом і Буковину, де познайомилася з відомими культурними діячами Західної України – серед них були Іван Франко, Михайло Павлик, Ольга Кобилянська, Василь Стефаник, Осип Маковей та Наталія Кобринська.
У 1894-му Косач почала навчатися в художній школі, яку в Києві відкрив Микола Мурашко. У травні того ж року вона вирушила за кордон до свого дядька Драгоманова. Через потребу в лікуванні їй довелося багато подорожувати – вона побувала в Німеччині, Австро-Угорщині, Італії, Єгипті, неодноразово бувала на Кавказі та в Криму. Мандрівки залишили слід у її світогляді.
Протягом 1902-го Косач проходила курс лікування в італійському Сан-Ремо та деякий час жила в Одесі й Києві. У Чернівцях побачила світ її збірка поезій під назвою “Відгуки”.
У 1903 році вона написала драматичну поему “Вавілонський полон” і вірш “Дим”. У період 1904 – 1905 років з’явились нові твори: поезії “Дочка Ієфая” та “Напис в руїні”, оновлене видання збірки “На крилах пісень”, а також такі твори, як “Осіння казка”, “Пісні з кладовища”, “Пісні про волю”, вірші “Мріє, не зрадь!”, “Упоєні на бенкетах кривавих…” і діалог “Три хвилини”.
На початку березня 1907 року Леся Українка покидає Колодяжне й переїжджає до Києва.
7 серпня 1907 року вона та Климент Квітка укладають шлюб у церкві, після чого починають жити в Криму. У цей період Леся завершує роботу над драматичною поемою “Кассандра”.
Останні роки життя
Протягом 1908 року вона перебувала в різних містах — жила в Ялті, Києві, Одесі, Євпаторії, Батумі, Тбілісі. Також їздила до Берліна, де консультувалася з професором щодо можливої операції на нирках.
Останні роки життя Лесі Косач-Квітки минули у постійних поїздках на лікування – вона неодноразово бувала в Єгипті й на Кавказі. Померла 1 серпня 1913 року в Сурамі, у 42-річному віці.
Цікаві факти
Ось деякі цікаві факти з життя Лесі України:
- уже з 5-річного віку Косач самостійно почала писати п’єси, а у 8 років написала свій перший вірш;
- вона володіла понад 10 іноземними мовами, серед яких були європейські та слов’янські, зокрема польська, болгарська, російська, а також латина й давньогрецька;
- на її честь названо астероїд “2616 Леся”, який було відкрито 28 серпня 1970 року;
- в Україні зберігається лише три роялі, що мають раритетну цінність, і один із них належав саме Лесі Українці;
- драма-феєрія “Лісова пісня” вважається одним із перших прообразів жанру фентезі в українській літературі.
