В’ячеслав Чорновіл – державний, громадський і політичний діяч, один із засновників та лідерів Народного руху України, народний депутат України І–ІІІ скликань.
Місце народження, освіта
Народився 24 грудня 1937-го в Черкаській області в родині педагогів. Його батько мав козацьке коріння, а мати була з родини Терещенків, відомих меценатською діяльністю.
У 1946-му родина переїхала до села Ольховець. Там Чорновіл пішов до другого класу, оскільки ще в 4 роки навчився читати. Серед шкільних предметів найбільше цікавився математикою та мовознавством, а також добре писав твори.
У 1955 році завершив навчання в школі, отримавши золоту медаль, після чого вступив на філологічний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Після другого курсу перейшов на факультет журналістики.
Кар’єра
У 1958-му Чорновілу загрожувало виключення з університету через його політичні погляди. Через це йому довелося на рік виїхати до міста Жданів (нині – Маріуполь), де він працював на будівництві доменної печі. В цей період почав друкуватися у різних виданнях.
У 1960 році завершив навчання в університеті з відзнакою, захистивши диплом на тему “Публіцистика Бориса Грінченка”.
З липня 1960 по травень 1963-го був працівником Львівської телевізійної студії: спочатку працював редактором, а згодом – старшим редактором молодіжних програм.
У період із травня 1963 по вересень 1964 року мешкав у Вишгороді, де брав участь у будівництві Київської гідроелектростанції.
4 вересня 1965 року Чорновіл разом із Василем Стусом та Іваном Дзюбою виступив у кінотеатрі “Україна” під час прем’єри фільму Сергія Параджанова “Тіні забутих предків”, публічно висловивши протест проти арештів “шістдесятників”. Після цього його звільнили з видавництва “Молода гвардія”, і він почав працювати у газеті “Друг читача”.
Громадська діяльність та три ув’язнення
Уперше Чорновіла заарештували в листопаді 1967-го. Тоді ж його засудили до колонії суворого режиму. Причиною стала його книга про представників шістдесятницького руху – “Лихо з розуму”. Після дострокового звільнення у 1969-му змушений був шукати тимчасові підробітки: працював метеоспостерігачем на станції в Закарпатті, землекопом в археологічній експедиції в Одеській області, а також вантажником на залізничній станції у Львові.
Починаючи з 1970 року, займався виданням підпільного журналу “Український вісник”. Через це у 1972 році його знову засудили – цього разу на 6 років ув’язнення в колонії суворого режиму з подальшими 3 роками заслання. Він відбував покарання на території Мордовії та Якутії. На свободу вийшов у 1978 році.
22 травня 1979-го долучився до Української Гельсінської групи.
У травні 1980-го Чорновіла заарештували втретє та відправили на заслання до Якутії на 5 років. У 1983 році звільнили, однак заборонили повертатися в Україну.
Народний рух України
До рідної країни він зміг повернутися лише у 1985-му, після початку політики Перебудови. У 1988 році радянська влада намагалася позбавити його громадянства, проте він звернувся до світової спільноти з закликом не допустити цього.
Того ж ркоу разом із іншими дисидентами Чорновіл заснував Українську Гельсінську спілку – першу політичну структуру, що відкрито виступила проти радянської системи. Наступного року, в період із 8 по 10 вересня 1989 року, було засновано Народний рух України за Перебудову, який згодом перейменували у Народний рух України (НРУ).
30 березня 1990 року Чорновіла обрали народним депутатом України. Він здобув підтримку 68,60 % виборців. У квітні того ж року також обрали головою Львівської обласної ради.
На перших президентських виборах, які відбулися 1 грудня 1991 року, він посів друге місце.
У період із 28 лютого по 1 березня 1992 року відбулися “Треті Всеукраїнські Збори Народного руху України”. Під час зборів вдалося уникнути розколу в партії, який загострився через суперечності між Чорновілом з одного боку та Іваном Драчем і Михайлом Горинем – з іншого. У результаті всіх трьох було обрано співголовами НРУ.
Однак у грудні 1992 року, на “Четвертих Всеукраїнських Зборах”, Чорновіла вже було обрано одноосібним головою партії. Після цього частина членів партії, які не погоджувались з його політичним курсом, заснувала “Всенародний Рух України”.
У березні 1994 року Чорновіла вдруге обрали народним депутатом України. Цього разу він здобув підтримку 62,52 % виборців.
Починаючи з 1995 року і до самої смерті, він був представником української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ).
На виборах до Верховної Ради, які пройшли 29 березня 1998 року, його втретє обрали народним депутатом України.
Під час “Дев’ятих Всеукраїнських Зборів”, які проходили 12–13 грудня 1998-го, Чорновіл оголосив про намір балотуватися на посаду президента. Проте вже в січні 1999 року вирішив зняти свою кандидатуру.
28 лютого 1999 року в НРУ стався черговий розкол. Заступник Чорновіла Юрій Костенко разом із групою прибічників намагався перебрати на себе керівництво. На адресу Чорновіла пролунали звинувачення в авторитаризмі, стримуванні політичного зростання молоді, надмірній конфронтації з владою або, навпаки, у співпраці з нею. Зрештою він зберіг за собою посаду голови.
Загибель
У березні 1999 року Чорновіл розпочав поїздки по регіонах України, щоб відновити контроль над НРУ. Однак 25 числа, під час повернення до Кіровограда, він трагічно загинув у ДТП.
Розслідування обставин його загибелі неодноразово закривали і поновлювали. За 16 років справа обросла численними матеріалами – тисячами сторінок, десятками експертиз, а також супроводжувалася загадковими смертями свідків.
Особисте життя
Чорновіл був тричі одружений.
Його першою дружиною була Ірина Брунець. У подружжя народився син Андрій. Згодом вона залишила чоловіка, забравши дитину з собою.
У 1963 році Чорновіл одружився вдруге – з Оленою Антонів. У шлюбі народився син Тарас. Його дитячі роки припали на період, коли Чорновіл відбував покарання, у зв’язку з чим виховання здебільшого відбувалося через листування.
Третьою і останньою дружиною стала поетеса Атена Пашко. Вони офіційно зареєстрували шлюб у 1978 році.
В’ячеслав Чорновіл: цікаві факти
Ось деякі цікаві факти з життя Чорновіла:
- батьки Чорновіла, попри заборони радянської влади, зберігали українські звичаї й обряди: святкували Різдво і Великдень, пекли традиційні калачі та паски, готували кутю і фарбували крашанки;
- коли Чорновіл у молодому віці прибув до Києва, його вразила велика кількість російськомовних людей. Через те, що він спілкувався українською, його запитували, чи не приїхав він із Польщі;
- батьки тяжко переживали кожне ув’язнення сина. Загалом за своє життя Чорновіл провів за межами України 20 років.
