Олександр Олександрович Богомолець – український радянський учений-патофізіолог, основоположник української школи патологічної фізіології, ендокринології і геронтології.
Місце народження, освіта
Народився 24 травня 1881 року у Києві, у Лук’янівській в’язниці. На той момент там перебували його мати Софія Богомолець і батько Олександр Михайлович.
З 1900 до 1901-го навчався в 1-й Київській гімназії, яку закінчив із золотою медаллю, після чого вступив на юридичний факультет Університету Святого Володимира. Пізніше перейшов на медичний факультет, а потім вирішив продовжити навчання в Одесі у Новоросійському університеті.
Під час навчання на другому курсі, у 1902 році, опублікував свою першу наукову роботу “До питання про будову і мікрофізіологію бруннерових залоз”.
У лютому 1906-го завершив університет з відзнакою і отримав звання лікаря.
Кар’єра
У січні 1907-го Богомольця призначили понадштатним лаборантом кафедри загальної патології Новоросійського університету, а з 1910-го він став приват-доцентом.
Також у 1909-му захистив дисертацію в Імператорській Військово-медичній академії на тему “До питання про мікроскопічну будову і фізіологічне значення надниркових залоз в здоровому і хворому організмі”.
У січні 1911 року Богомольця відрядили за кордон на рік для підготовки до професорського звання. Там він працював у провідних університетах і клініках Франції та Німеччини.
“Саратовський” період
Після повернення того ж року його призначили екстраординарним професором кафедри загальної патології і бактеріології медичного факультету Саратовський університет. Посаду він обіймав у період з 1911 до 1925 року. За цей час в університеті було створено наукову лабораторію й обладнано найкращим устаткуванням. Частину приладів вчений привіз із Парижу, а іншу – сконструював самостійно.
У науковій діяльності Богомолець увагу приділяв проблемам імунології, вивченню механізмів клітинного й гуморального імунітету, анафілаксії.
Після Жовтневої революції став старшим епідеміологом Саратовського губернського відділу охорони здоров’я.
У 1921-му Богомолець підготував і видав у Саратові підручник “Короткий курс патологічної фізіології”.
У 1923 році організував першу в СРСР протималярійну лабораторію.
“Московський” період
У березні 1925-го переїхав до Москви, де обійняв посаду професора кафедри патологічної фізіології медичного факультету 2-го Московського державного університету.
У цей період підготував низку наукових робіт:
- “Криза ендокринології” 1927 року;
- “Загадка смерті” 1927-го;
- “Введення у вчення про конституції і діатез” у двох виданнях 1928 року;
- “Про вегетативні центри обміну” 1928-го;
- “Набряк. Нарис патогенезу” 1928 року;
- “Артеріальна гіпертонія. Нарис патогенезу” 1929 року.
Зокрема видав оновлене і розширене третє видання підручника “Патологічна фізіологія”.
У період з 1928 до 1931-го обіймав посаду директора Інституту гематології і переливання крові Академії наук. Під його керівництвом там уперше розв’язали питання надійної консервації крові.
З 1930 року переїхав до Києва, де згодом став президентом Академії наук Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР). Зокрема очолив Інститут експериментальної біології і патології й Інститут клінічної фізіології Академії наук Української РСР.
Життя в Україні
Під час життя в Україні зосередився на питаннях ендокринології, дослідженні вегетативної нервової системи, конституції і діатезу, онкології, фізіології та патології сполучної тканини й не тільки.
Також важливим досягненням Богомольця став розроблений ним метод впливу на сполучну тканину за допомогою антиретикулярної цитотоксичної сироватки, відомої як АЦС або сироватка Богомольця. Зокрема сформулював теорію колоїдокластичного шоку, яка пояснювала механізм дії переливання крові й став автором учення про взаємодію пухлини й організму, що змінило попередні уявлення про механізми росту пухлин.
У період масових репресій на прохання Богомольця та під його відповідальність із місць ув’язнення звільнили багатьох відомих учених.
У 1932 році став академіком Академії наук СРСР, а у 1939 році – академіком Академії наук Білоруської РСР.
Період Другої світової війни
На початку Другої світової війни разом з Академією наук Української РСР вченого евакуювали до Уфи. Там він організував масштабну реорганізацію роботи українських наукових установ під потреби воєнного часу.
У подальші роки Богомолець продовжував працювати над проблемами патофізіології, зосереджуючи увагу на питаннях військової медицини.
З 1942-го обіймав посаду віце-президента Академії наук СРСР. Співпрацював в питанні створення Академії медичних наук СРСР й у 1944-му став її дійсним членом. Того ж року його також обрали почесним академіком Академії наук Грузинської РСР.
Навесні 1944-го Богомолець повернувся до Києва й очолив відновлення роботи Академії наук Української РСР.
Післявоєнний період
Під час академічної сесії 1952-го його вчення визнали помилковим і таким, що не відповідало офіційній лінії радянської фізіології. Теорію про сполучну тканину оголосили псевдонауковою. Після цього інститути, створені Богомольцем, ліквідували, а його родину почали переслідувати.
Після смерті генерального секретаря ЦК ВКП(б) Йосипа Сталіна ці рішення переглянули й визнали хибними.
Смерть/загибель
Богомолець пішов з життя 19 липня 1946-го через туберкульоз, яким хворів ще в молоді роки.
Сімейний стан
У 1911-му одружився з Ольгою Тихоцькою. Того ж року у подружжя народився син Олег.
