Тарас Шевченко – український поет, прозаїк, драматург, мислитель, живописець, гравер, етнограф, громадський діяч.
Місце народження
Народився 9 березня 1814-го в селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії, у родині селян.
Дитинство
У ранньому віці залишився без батьків: коли йому було 9 років, померла мати, а в 11 – батько. Після цього за ним доглядала старша сестра Катерина.
Восени 1822 року почав вивчати грамоту під керівництвом місцевого дяка. Згодом пішов у найми до дяка Богорського, який приїхав із Києва. Через жорстоке ставлення господаря він не витримав і втік, після чого почав шукати в сусідніх селах майстра-маляра, у якого міг би навчитися малювати.
У 1828 році опинився серед челяді поміщика Енгельгардта – спочатку працював кухарчуком, пізніше став козачком. Побачивши захоплення Тараса малюванням, поміщик вирішив зробити з нього домашнього художника. Для цього він передав його на навчання Яну Рустему – портретисту, який викладав у Віленському університеті. У місті Вільно Тарас перебував півтора року.
У 1831 році, коли Енгельгардт переїхав із Вільно до Петербурга, він забрав із собою Шевченка та влаштував його на 4 роки в науку до художника Василя Ширяєва.
Творча діяльність
Улітку 1836 року Шевченко познайомився з Іваном Сошенком, який також був родом з України й займався живописом. Завдяки знайомству він згодом зустрівся з Євгеном Гребінкою, Василем Григоровичем та Олексієм Венеціановим.
Навесні 1838 року Карл Брюллов разом із Василем Жуковським викупили Шевченка з кріпацтва. Невдовзі після цього він став студентом Імператорської Академії мистецтв.
Свою першу збірку поезій він опублікував у 1840 році під назвою “Кобзар”. До цього видання увійшло 8 творів.
25 травня 1843-го вирушив з Петербурга до України, а вже через рік повернувся назад.
У тому ж 1844 році написав поему “Сон”, яка мала політичний характер і засвідчила його рішучий перехід до боротьби проти самодержавства в Російській Імперії.
5 квітня рада Академії мистецтв видала йому квиток, що давав право на поїздку в Україну. Уже в листопаді 1845 року збори Академії мистецтв у Петербурзі затвердили рішення про присвоєння йому звання некласного художника.
31 березня 1845-го він залишив Петербург, пройшов через Москву й направився до Києва. Навесні 1846 року прибув до Києва, а в квітні долучився до діяльності Кирило-Мефодіївського братства.
Заслання
5 квітня 1847 року його було заарештовано, після чого етаповано до Петербурга й ув’язнено в казематі. Згодом він був засланий до війська й відправлений на службу в Оренбург. Декілька послаблень у його становищі відбулися навесні 1848 року, коли його включили до складу експедиції, яка досліджувала Аральське море.
У квітні 1850-го Шевченка заарештували вдруге. Після шести місяців перебування під вартою його відправили до Новопетровського берегового форту.
2 серпня 1857 року був звільнений із заслання. Навесні 1858-го повернувся до Петербурга, а наступного літа приїхав в Україну, де не був уже 12 років.
До кінця свого життя він залишався під прихованим наглядом поліції.
10 березня 1861-го Шевченко помер у Петербурзі. Його тимчасово поховали на Смоленському кладовищі. Згідно з висловленим ним бажанням, 10 травня того ж року його прах був перепохований в Україні – на Чернечій горі біля Канева, над Дніпром.
