Степан Бандера – політичний діяч, один з ідеологів і теоретиків українського націоналістичного руху, голова Проводу ОУН(б).
Місце народження, освіта
Народився 1 січня 1909 року в селі Старий Угринів, розташованому на території сучасної Івано-Франківської області, в сім’ї священика греко-католицької церкви.
У період з 1919 по 1927 рік здобував освіту в гімназії міста Стрий.
У 1928-му вступив до Високої політехнічної школи у Львові на агрономічне відділення. Там навчався протягом восьми семестрів, однак не склав дипломного іспиту, оскільки активно займався політичною діяльністю.
ОУН
У 1930 році приєднався до Організації українських націоналістів (ОУН). У 1932 – 1933 роках обіймав посаду заступника, а згодом і керівника Крайової екзекутиви, коменданта Української Військової Організації (УВО).
У червні 1934-го польськы правоохоронцы заарештовали Бандеру разом з іншими членами ОУН. Під час Варшавського процесу їх обвинувачували у належності до ОУН та в організації політично вмотивованих акцій. Бандеру засудили до ув’язнення, яке він відбував у тюрмах Кельц, Вронки та Берестя до 1939 року. Навіть під час ув’язнення він залишався активним членом ОУН і підтримував зв’язок з підпільними структурами.
Після початку німецького наступу на Польщу у 1939-му ситуація на дільницях, де перебували в’язні стала критичною. Через загрозу наближення фронту адміністрація тюрем у залишила свої пости, що призвело до масової втечі в’язнів, серед яких був й Бандера.
У цей період помер провідник ОУН Євген Коновалець, після чого керівництво організації очолив полковник Андрій Мельник. Повернувшись до діяльності в ОУН, Бандера виступив з вимогою звільнення Мельника та перегляду стратегічного курсу організації. Це призвело до гострого внутрішнього конфлікту, результатом якого стало відокремлення частини прихильників Бандери та створення у квітні 1941 року нового крила організації – ОУН(б). Бандера активно виступав проти радянської влади й Москви, через що був визнаний Радянським Союзом одним з головних ворогів.
Переслідування
У зв’язку з постійною загрозою з боку радянських спецслужб він змушений був регулярно змінювати місце проживання. Зрештою оселився в Мюнхені, де тоді навчалася його донька. Протягом останніх років життя перебував у місті під чужим ім’ям – Штефан Попель.
15 жовтня 1959 року його вбив агент радянських спецслужб Богдан Сташинський спеціальним пристроєм, що випустив струмінь ціанистого калію в обличчя.
Через п’ять днів після загибелі Бандеру поховали на цвинтарі в Мюнхені.
