Павло Григорович Тичина – український поет, перекладач, публіцист, політик, громадський та державний діяч.
Місце народження, освіта
Народився 15 січня 1891-го в селі Піски, в Козелецькому повіті Чернігівської губернії, у родині священнослужителя.
Початкову освіту здобував у місцевій школі. Його здібності помітила вчителька Серафима Миколаївна, яка й порадила батькам дати хлопцеві можливість продовжити навчання.
У період із 1907 по 1913 роки Тичина навчався в Чернігівській духовній семінарії. Під час навчання брав участь у семінарському хорі, а згодом – у міському хоровому колективі.
У 1913 році поет став студентом Комерційного інституту та переїхав до Києва.
Творча діяльність
Уже в 1906-му, коли Тичині було 15 років, він почав писати перші літературні твори. Його першим відомим віршем став “Синє небо закрилося…”. Уперше друком його поезія з’явилася в 1912 році на сторінках журналу “Літературно-науковий вісник”, де було надруковано вірш “Ви знаєте, як липа шелестить…”.
Починаючи з 1911 року Тичина регулярно відвідував літературні зустрічі, які проводив Михайло Коцюбинський у своєму домі.
Під час навчання у Комерційному інституті працював обліковцем у Чернігівському губернському земстві, підробляв як помічник хормейстера в театрі Миколи Садовського, а також обіймав посаду завідувача відділу хроніки в газеті “Нова рада” і був редактором журналу “Світло”.
У 1917-му Тичина долучився до руху за національне визволення. Події цього часу знайшли відображення в його поезії.
У 1923 році поет переїхав до Харкова. У різні періоди був членом літературних об’єднань “Гарт” та Вільної академії пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ).
Упродовж 1923 – 1934 років працював співредактором журналу “Червоний шлях”.
Коли в Україні почалися масові репресії проти представників інтелігенції, він у 1934 -му опублікував збірку “Партія веде”, яка відповідала ідеологічним вимогам того часу і містила прославлення радянської влади.
У тому ж 1934 році Тичина повернувся до Києва, де оселився в будинку письменників, відомому як Роліт.
У період із 1936 по 1943 рік обіймав посаду директора Інституту літератури.
У липні 1941-го Тичина разом із майже 400 академіками та науковими працівниками Академії наук Української Радянської Соціалістичної Республіки був евакуйований до Уфи. Там він він очолив Інститут літератури імені Тараса Шевченка. Того ж року став лауреатом Сталінської премії за свою поетичну збірку “Чуття єдиної родини”.
Найвизначнішим твором його поезії періоду Другої світової війни стала поема “Похорон друга”.
У період з 1943 по 1948 роки обіймав посаду міністра освіти Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР).
З 1953 до 1959 року він був головою Верховної Ради УРСР і водночас заступником голови Ради Національностей.
Павло Тичина помер 16 вересня 1967 року в Києві.
Найвідоміші збірки поезій
Серед найвідоміших поетичних збірок Тичини особливе місце посідає “Сонячні кларнети”, написана у 1918 році та видана у 1919-му.
У 1920-му з’явилася збірка “Плуг”. Того ж року була написана збірка “Замість сонетів і октав”.
Наступного року побачила світ збірка “В космічному оркестрі”, а у 1924-му вийшла “Вітер з України”.
У роки Другої світової війни Тичина написав збірки “Перемагать і жить”, що вийшла у 1942 році, та “День настане”, опубліковану в 1943 році.
Останньою збіркою митця стала “Срібної ночі”, яка вийшла друком у 1964 році.
Цікаві факти
Ось деякі цікаві факти з життя Тичини:
- Тичина володів абсолютним музичним слухом і мав приємний та дзвінкий голос. У 9 років його влаштували до хору при монастирі в Чернігові;
- попри широку популярність, великого заробітку поет не мав. У період 1921 року Тичина змушений був працювати в Київській дитячій бібліотеці імені Тараса Григоровича Шевченка;
- упродовж 5 років Тичина обіймав посаду міністра освіти Української Радянської Соціалістичної Республіки. У цей час він займався відновленням шкіл після війни;
- у його помешканні була велика особиста бібліотека, яка налічувала приблизно 20 000 книжок.
