Григорій Савич Сковорода – український філософ-містик, богослов, поет, педагог.
Місце народження, освіта
Народився 3 грудня 1722-го в селі Чорнухи, на Полтавщині, у родині козака.
Початкову освіту здобував у сільській школі. Там навчався в місцевого дяка, який був також скрипалем. Зокрема співав у церковному хорі.
У 1738 році розпочав навчання в Києво-Могилянській академії.
Кар’єра
У період з 1742 по 1744 рік Сковорода перебував у Санкт-Петербурзі, де був співаком у придворній капелі. Там він також писав музику на тексти власних віршів.
У 1750-му разом з російською місією виїхав за межі країни й упродовж трьох років подорожував територією Угорщини, Словаччини та Польщі. Побував у низці міст, серед яких Братислава, Відень і Будапешт. Відвідував університети, слухав виступи відомих професорів, працював у бібліотеках, поглиблено вивчав філософію. Завдяки знанню багатьох мов, брав участь у наукових дискусіях з ученими різних європейських країн.
У 1753 році повернувся до України. Розпочав викладацьку діяльність у Переяславському колегіумі, де читав курс поетики, навчав стародавніх мов, складав байки. Зрештою покинув роботу через доноси.
Упродовж 1754 – 1759 років Сковорода мешкав у селі Коврай на Переяславщині, де був домашнім вчителем в маєтку поміщика Степана Томари. Саме в цей період написав більшу частину віршів, що згодом увійшли до збірки “Сад божественних пісень”.
Після цього працював в Харківському колегіумі: спочатку викладав поетику, а згодом перейшов до курсу етики. Під час викладання написав “Байку Езопову”, використовуючи як латинську, так і українську мови.
У період між 1769 і 1774 роками Сковорода написав низку прозових творів, серед яких збірка “Байки харківські”, філософський діалог “Бесіда, названу двоє, про те, що блаженним бути легко” і “Діалог, чи Розмова про стародавній світ”. У цей же час написав ще кілька робіт, зокрема “Розмова п’яти подорожніх про справжнє щастя в житті”, “Кільце” та “Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу”.
Упродовж 1775 – 1776 років написав філософські твори “Книжечка, названа Si-lenus Alcibiadis, сиріч Ікона Алківіадська” та “Книжечка про читання святого письма, названа Дружина Лотова”.
У 1785-му зібрав 30 віршів, написаних у різні роки, в одну поетичну збірку під назвою “Сад божественних пісень”.
У 1787 році написав два нові твори – “Вдячного Еродія” та “Убогого Жайворонка”. А в 1791-му завершив роботу над твором “Діалог. Ім’я йому – Потоп зміїний”.
Починаючи з 1769-го, Сковорода обрав для себе життя мандрівника, відмовившись від будь-яких посад і титулів. Упродовж років подорожував пішки, завжди одягнений у просту селянську свиту. Не мав постійного житла й нічого зайвого, окрім полотняної торби з книжками, рукописами, сопілкою та палицею.
Сковорода помер 9 листопада 1794-го в селі Пан-Іванівка, яке нині має назву Сковородинівка й розташоване в Золочівському районі Харківської області.
Григорій Сковорода: цікаві факти
Ось деякі цікаві факти з життя Сковороди:
- захоплювався грою на сопілці й навіть умів власноруч виготовляти музичний інструмент. Сопілка завжди була при ньому – він носив її за поясом, тож на багатьох портретах Сковороду часто зображають саме з нею. Крім сопілки, володів грою на скрипці, флейті, бандурі, лірі та гуслях;
- протягом навчання та численних подорожей опанував вісім іноземних мов: латинську, грецьку, польську, німецьку, французьку, італійську, давньоєврейську, а також добре знав угорську. Мови він використовував не лише для спілкування, а й для написання творів та листування;
- спав лише чотири години на добу й прокидався разом із першим сонячними променнями. Завдяки активному способу життя та постійним мандрівкам дожив майже до 72 років;
- вважав, що навчання має грунтуватися на природному нахилі, тобто на “сродності”, й примушувати до науки без внутрішнього бажання – марна справа. Був суворим наставником, оскільки прагнув надихати учнів до самовдосконалення;
- під час викладання у Харківському колегіумі Сковорода користувався власною системою оцінювання. Замість звичних балів, він залишав у зошитах фрази на кшталт: “туповат”, “вельми туп”, “туп”, “сущая бестолковщина” – якщо учень не справлявся. Натомість кращих він оцінював як “понят”, “весьма понят”, “напевно понят”, “возможно не понят” або “остр”, “вельми остр”, “зверок вострой”;
- хоча його часто зображають як мандрівного філософа, який жив де доведеться, це не зовсім відповідає дійсності. Сковорода дійсно любив подорожувати пішки, в теплу пору року перебував у природі – серед лісів і полів, а взимку знаходив притулок у хатах знайомих або в монастирях. При цьому він не цурався розкоші: цінував дорогі речі й отримував від заможних приятелів подарунки.
