Роберт Ентоні Де Ніро-молодший – американський кіноактор, режисер, продюсер.
Місце народження, освіта
Народився 17 серпня 1943 року в Нью-Йорку, Сполучені Штати Америки (США). Був єдиною дитиною в родині художників – Вірджинії Адмірал та Роберта Де Ніро-старшого.
Коли майбутньому актору виповнилось 2 роки, батьки розлучилися. Після цього майбутній актор жив із матір’ю у богемному районі Гринвіч-Віллидж.
Початкову освіту здобував у державній школі PS 41 на Манхеттені, де навчався до 6 класу. У 10 років вперше вийшов на сцену – у шкільній постановці “Чарівник країни Оз”, де виконав роль Боягузливого Лева. Зокрема почав відвідувати акторські заняття в “Dramatic Workshop”.
Після цього навчався у школі Elizabeth Irwin та Little Red School House.Згодом вступив до High School of Music & Art, але потім перевівся до IS 71 – Charles Evans Hughes Junior High School. Також відвідував McBurney School і Rhodes Preparatory School.
У 16 років Де Ніро покинув школу, вирішивши повністю присвятити себе акторській кар’єрі.
Кар’єра
1960 – 1980
У 1960 році почав виступати на Бродвеї.
У кіно вперше з’явився через 5 років – у стрічці Марселя Карне “Три кімнати на Мангеттені”, де виконав невелику роль.
На початку 1970-х познайомився з режисером Мартіном Скорсезе. Їх об’єднувало спільне походження та схожі умови, в яких вони виросли. Першою спільною роботою стала кримінальна драма “Злі вулиці”, що вийшла у 1973-му й привернула увагу кінокритиків.
Після цього актор отримав роль молодого Віто Корлеоне у фільмі “Хрещений батько 2”. За цю роботу він здобув премію “Оскар” як актор другого плану, випередивши серед номінантів свого наставника Лі Страсберга.
У 1976 році режисер Бернардо Бертолуччі запросив актора до фільму “Двадцяте століття”. Там Де Ніро зіграв Альфредо Берлінг’єрі – заможного землевласника, який під час Другої світової війни підтримує фашистів.
Однією з найвідоміших робіт Де Ніро став фільм “Таксист”, знятий Скорсезе у 1976-му. Актор зіграв ветерана війни у В’єтнамі Тревіса Бікла, який працює нічним таксистом у Нью-Йорку та поступово занурюється у світ насильства. Готуючись до ролі, Де Ніро кілька тижнів працював таксистом у місті. За цю роботу він отримав номінацію на премію “Оскар”, але нагороду того року посмертно присудили Пітеру Фінчу.
Того ж року актор знявся у стрічці “Останній магнат” режисера Еліа Казана за романом Френсіса Скотта Фіцджеральда, де виконав роль голлівудського продюсера Монро Стара, прототипом якого був голлівудський продюсер Ірвін Талберг.
Під час підготовки до фільму “Нью-Йорк, Нью-Йорк”, режисером якого був Скорсезе, актор за декілька місяці навчився грати на саксофоні. Участь у кіно принесла йому номінацію на премію “Золотий глобус”.
Тема наслідків війни у В’єтнамі неодноразово з’являлася у фільмах за участю Де Ніро. Найповніше актор розкрив її у стрічці “Мисливець на оленів”, що вийшла у 1978-му. Для підготовки до ролі він відвідав долину Огайо, де розгорталася дія фільму, та вивчав середовище російських емігрантів, серед яких жив його герой. За цю роботу Де Ніро знову номінували на “Оскар”, однак нагороду тоді отримав Джон Войт за фільм “Повернення додому”.
1980 – 2000
У 1981 році актор здобув свого другого “Оскара” – за роль боксера Джейка Ла Мотти у стрічці “Скажений бик” Скорсезе. Кілька місяців Де Ніро тренувався разом із самим Ла Моттою, а для фінальних сцен набрав близько 25 кг.
Також ще однією з помітних ролей став і персонаж Давид Ааронсон на прізвисько “Локшина” у фільмі Серджо Леоне “Якось в Америці”, який вийшов у 1983 році.
У другій половині 1980-х актор знімався рідше, переважно виконуючи невеликі ролі у фільмах “Бразилія” та “Янгольське серце”.
У 1990-му Де Ніро знову опинився в центрі уваги завдяки двом ролям. У кримінальній драмі Скорсезе “Славетні хлопці” він зіграв жорстокого гангстера. Того ж року у фільмі Пенні Маршалл “Пробудження” актор виконав роль пацієнта з енцефалітним паралічем, який повертається до життя. За цю роботу Де Ніро номінували на премію “Оскар”, але нагороду отримав Джеремі Айронс за фільм “Поворот фортуни”.
У 1991 році актор знову потрапив до числа номінантів на “Оскар”. Його висунули за роль Макса Кейді у трилері Скорсезе “Мис страху”. Втім, премію тоді здобув Ентоні Хопкінс за “Мовчання ягнят”.
Починаючи з 1990-х років Де Ніро активно знімався у кіно. Лише у 1991 році на екрани вийшли 4 фільми за його участю.
2000 – теп. час
З 2000 року актор почав частіше зніматися у комедіях. Того року він зіграв у фільмі “Знайомство з батьками”, який мав великий комерційний успіх, після чого актор повернувся до цієї ролі у продовженнях, що вийшли у 2004 та 2010 роках.
У 2012-му з’явився у фільмі Девіда Рассела “Збірка промінців надії”. За цю роль його номінували на премію “Оскар” як актора другого плану.
У 2019 році він зіграв ведучого ток-шоу Мюррея Франкліна у психологічному трилері “Джокер” режисера Тодда Філліпса. Фільм зібрав понад 1 мільярд доларів у прокаті й став першою стрічкою з рейтингом R, яка досягла такого результату.
Того ж року актор вкотре працював із Скорсезе у фільмі “Ірландець”. У стрічці він виконав роль Френка Ширана – водія вантажівки, який опиняється у світі мафії. Роботу Де Ніро високо оцінили кінокритики.
У 2023-му він знову співпрацював зі Скорсезе – у фільмі “Вбивці квіткової повні”.
Сімейний стан
Першою дружиною актора стала актриса і співачка Дайенн Ебботт. Під час шлюбу він удочерив її доньку Дрену, з якою пізніше неодноразово знімався у кіно. У цьому ж шлюбі народився син Рафаель.
Після розриву Де Ніро перебував у стосунках із моделлю Тукі Сміт. У пари народились двоє близнюків завдяки сурогатному материнству.
З 1997-го актор був у шлюбі з Грейс Хайтауер, колишньою стюардесою. Через рік в них народився син Еліот, а у 2011-му – донька Хелен. Подружжя розлучилось у 2019 році.
У 2023 році актор став батьком сьомої дитини. Доньку Джію народила його партнерка Тіффані Чен, тренерка з бойових мистецтв.
