Ніна Митрофанівна Матвієнко – українська співачка та акторка.
Місце народження, освіта
Народилася 10 жовтня 1947 року у селі Неділище Житомирської області.
Була п’ятою дитиною в родині Митрофана Устимовича та Антоніни Ільківни Матвієнків, у яких загалом було 11 дітей.
З 4 років доглядала молодших братів і сестер – Василя, Валентину, Івана, Михайла, Поліну та Володимира. У дитинстві пасла худобу, а одного літа працювала наймичкою в дядька Архипа в сусідньому хуторі Гонорино.
Родина жила бідно, у зв’язку з чим батьки вирішили віддати доньку до інтернату у 1958-му.
Потіївська школа-інтернат мала восьмирічну програму, тож після її завершення Матвієнко перевели до Коростеня для продовження навчання. Там вона займалася легкою атлетикою та акробатикою.
Кар’єра
Після поради викладачки Матвієнко вирішила серйозно зайнятися співом і спробувала вступити до Українського народного хору імені Григорія Верьовки. Після закінчення інтернату певний час працювала на коростенському заводі “Хіммаш”.
Зокрема намагалася потрапити до естрадного вокального ансамблю в Житомирі, але їй відмовили через невідповідність формату. Попри це, у 1966-му все ж записалася до студії хору імені Григорія Верьовки. З 1968-го, після завершення навчання у вокальній студії, стала солісткою.
З 1967 року Матвієнко гастролювала за кордоном, зокрема виступала в Мексиці, Канаді, США, Франції, Фінляндії, Польщі, Чехословаччині, Кореї та країнах Латинської Америки.
З 1966-го по 1991 рік була солісткою вокальної студії при Державному заслуженому українському народному академічному хорі імені Григорія Верьовки. Паралельно з 1968 року співпрацювала з вокальним тріо “Золоті ключі”.
Із 1991-го року в її творчості розпочався новий етап, пов’язаний із роботою в Національному ансамблі солістів Київська камерата.
Літературна діяльність
У 1975 році Матвієнко заочно закінчила філологічний факультет “Київського університету імені Тараса Шевченка” та займалася літературною діяльністю. Вона написала історію хору імені Григорія Верьовки, а також публікувала власні вірші, оповідання й есе. Її тексти з’являлися в журналах “Україна”, “Дзвін”, “Жіночий світ” та інших виданнях.
Найвагомішою літературною працею Матвієнко стала автобіографічна книжка “Ой виорю нивку широкую”. Вона побачила світ у 2003 році у видавництві Українського центру народної культури “Музей Івана Гончара”. Видання містить пісенно-музичні матеріали з її власного репертуару – понад 250 народних пісень і творів українських композиторів. Серед них колядки й щедрівки, веснянки, пісні до Зелених свят, купальські та петрівчані, жниварські й обжинкові, весільні, колискові, поховальні, жартівливі й танцювальні, псалми, історичні та станові пісні, а також твори про кохання й родинне життя.
Ще одна книжка спогадів співачки – “Уже так не буде, як є” – вийшла 2004 року.
У 2010-му Матвієнко записала вступне слово до аудіокниги Блаженнішого Любомира “Дорога до ближнього”.
Основу її репертуару становили народні пісні – обрядові, ліричні, гумористичні, балади, а також українські пісні XVII-XVIII століть.
Інша діяльність
Матвієно брала участь у телевиставах “Маруся Чурай”, “Катерина Білокур”, “Розлилися води на чотири броди”, а також знімалася в художніх фільмах “Солом’яні дзвони” і “Пропала грамота”. Крім цього, працювала в радіовиставах “Політ стріли” та “Кларнети ніжності”.
Співачка озвучувала науково-популярні й документальні кінофільми, а також долучалася до створення теле- та радіопрограм.
У 1984 році взяла участь у створенні українського мультфільму “Колискова”, а у 1988-му був знятий відеофільм за її участі під назвою “Русалчин тиждень”.
Серед авторських театрально-режисерських робіт Матвієнко – музичний спектакль “Під сонцем”, представлений у 1997 році, а також музично-сценічне дійство “Золотий камінь посіємо ми”, поставлене 1998 року.
Смерть/загибель
Пішла з життя 8 жовтня 2023-го у віці 75 років. Похована у Києві.
Сімейний стан
У 1971-му Матвієнко вийшла заміж за художника Петра Гончара. Через рік в них народився син Іван, згодом з’явився Андрій, а пізніше – донька Антоніна. Сини пішли шляхом батька й стали художниками. Антоніна ж продовжила справу матері й виступає на великій сцені.
