Ліна Василівна Костенко – письменниця, поетеса-шістдесятниця, лауреатка Шевченківської премії.
Місце народження, освіта
Народилася 19 березня 1930-го в місті Ржищів Київської області в родині вчителів Василя Григоровича та Зінаїди Юхимівни Костенків.
У 1936-му сім’я переїхала з Ржищева до Києва.
З 1937 по 1941 рік навчалася в школі № 100, розташованій у робітничому селищі на Трухановому острові. У 1943 році школа, разом із усім селищем, була спалена. Ці події відображено у вірші “Я виросла у Київській Венеції”.
Після здобуття середньої освіти у школі № 123, вступила до Київського педагогічного інституту. Згодом продовжила навчання в Московському літературному інституті імені Олексія Максимовича Горького, який закінчила у 1956-му.
Шістдесятництво
Костенко стала однією з відоміших представниць покоління молодих українських поетів на межі 1950-х і 1960-х років. У період “шістдесятників”, в українській літературі з’явилися нові стилістичні напрями, що вимагали створення оригінальних, нестандартних творів, у дусі авангарду, але водночас гостро критичних до влади та панівного режиму.
Поетичні збірки “Проміння землі”, видана у 1957 році, та “Вітрила”, що побачила світ у 1958 році, викликали неабияку увагу серед читачів. Випуск у 1961-му збірки “Мандрівки серця” не лише підтвердив попередній успіх, а й засвідчив творчу зрілість авторки.
На початку 1960-х Костенко брала участь у літературних вечорах, які проводив київський Клуб творчої молоді. Починаючи з 1961 року, її творчість почала зазнавати критики за нібито “аполітичність”. У той же період було скасовано заплановану екранізацію фільму за її сценарієм під назвою “Дорогою вітрів”.
8 квітня 1963 року під час ідеологічної наради секретар Центрального комітету Комуністичної партії України з питань ідеології Андрій Скаба заявив, що формалістичні експерименти зі словом неминуче спотворюють і затемнюють ідейно-художній зміст літературного твору. Як приклад він навів творчість кількох молодих поетів, серед яких були Микола Вінграновський, Іван Драч і Ліна Костенко. Ця заява стала своєрідним сигналом для початку кампанії тиску на “шістдесятників”.
У тому ж 1963 році з друку було знято поетичну збірку “Зоряний інтеґрал”, а книжку “Княжа гора” вилучили ще на стадії верстки.
У цей період її поезія продовжувала з’являтися в друкованих виданнях за межами України – зокрема, в польських газетах та чехословацьких журналах, тоді як в українській пресі її вірші з’являлися вкрай рідко. Значна частина її творів поширювалася в самвидаві.
У 1965-му письменниця підписала лист із протестом проти хвилі арештів української інтелігенції. Була присутня в залі суду у Львові під час розгляду справ Михайла Осадчого та Михайлини Зваричевської. Під час судового процесу над братами Горинями Костенко кинула квіти їм до ніг на знак підтримки. Разом з Іваном Драчем звернулася до редакції журналу “Жовтень” і до письменницького кола Львова з ініціативою виступити на захист заарештованих.
У травні 1966-го під час засідання у Спілці письменників України, коли таврували “націоналістичних відщепенців”, частина молодих присутніх у залі висловила підтримку Костенко, яка виступила на захист власних поглядів і публічно підтримала Івана Світличного, Опанаса Заливаху, Михайла Косіва та Богдана Гориня.
У 1968 році Костенко написала листи на підтримку В’ячеслава Чорновола. Після цього її ім’я надовго зникло з радянських газет і журналів. У той період вона продовжувала писати, але твори не друкувалися й зберігалися в “шухляді”.
У 1973 році її внесли до так званих “чорних списків”, підготовлених секретарем Центрального комітету Комуністичної партії України з питань ідеології Володимиром Маланчуком. Лише після його звільнення, у 1977 році, світ побачила збірка поезій “Над берегами вічної ріки”.
Через два роки, у 1979-му, на підставі окремої постанови Президії Спілки письменників України, було надруковано історичний роман у віршах “Маруся Чурай”. У 1987 році ця книга принесла авторці Державну премію Української РСР імені Тараса Шевченка.
До творчого доробку Ліни Костенко також належать поетичні збірки “Неповторність”, видана у 1980 році, та “Сад нетанучих скульптур”, що з’явилася друком у 1987 році. У тому ж році вийшла збірка поезій для дітей “Бузиновий цар”.
Нове століття
Поема Костенко “Берестечко” в оформленні художника Георгія Якутовича була видана у 2010 році видавництвом “Либідь”.
У 2010 році також вийшов перший прозовий роман – “Записки українського самашедшого”. Попит на книгу перевищив очікування, у результаті чого роман на певний час зник із полиць книгарень.
У лютому 2011 року Костенко презентувала нову поетичну збірку “Річка Геракліта”, до якої увійшли як раніше написані твори, так і 50 нових поезій. Вже наступного року, у 2012, видавництво “А-ба-ба-га-ла-ма-га” видало збірку “Триста поезій. Вибране”.
9 квітня 2012 року, в день народження французького поета Шарля Бодлера, відбулася презентація монографії про Ліну Костенко під назвою “Є поети для епох”.
У липні 2018 року Ліна Костенко приєдналася до відкритого листа на підтримку українського режисера Олега Сенцова, ув’язненого в Росії.
Сімейний стан
Ліна Костенко була одружена двічі та має двох дітей.
Від першого шлюбу з польським славістом Єжи-Яном Пахльовським у неї народилася донька Оксана Пахльовська – письменниця, науковиця та перекладачка, яка здобула визнання як в Україні, так і за її межами. У 2010 році Оксана стала лауреаткою Національної премії України імені Тараса Шевченка.
У другому шлюбі з Василем Цвіркуновим – кінорежисером і директором кіностудії імені Олександра Довженка у 1960-х – 1970-х роках – народився син Василь. Він обрав технічну стежку, став програмістом і мешкає та працює у Сполучених Штатах Америки (США).
