Фрідріх Фрідріхович Мерінг – лікар-терапевт німецького походження, науковець, професор Університету Святого Володимира, заслужений професор і почесний член університету.
Місце народження, освіта
Народився 10 березня 1821 року в місті Дона, Королівство Саксонія.
У 1840-му закінчив гімназію в Дрездені, а у 1841 році вступив на медичний факультет Лейпцизького університету. Крім медицини, вивчав хімію та філософію.
У 1843 році за студентські дослідження отримав 2 золоті медалі університету.
У 1845-му закінчив навчання та захистив дисертацію “Спроба дослідження покривів язика”. Здобув ступінь доктора медицини і хірургії та диплом акушера.
Кар’єра
Наприкінці 1845 року Мерінг переїхав до Російської імперії та очолив лікарню на 50 ліжок у Буромці Полтавської губернії.
Аби отримати право на лікарську практику – склав іспити в Університеті Святого Володимира та здобув кваліфікацію лікаря 1-го класу. У Буромці працював близько 2 років, після чого займався приватною практикою.
У 1849 році Мерінг переїхав до Санкт-Петербурга, де в 1-му військово-сухопутному шпиталі займався патологічною анатомією. Там він також познайомився з Миколою Пироговим.
У 1851-му Мерінг склав докторські іспити в Дерптському університеті, після чого його докторську кваліфікацію визнали в Російській імперії.
На початку 1850-х років працював лікарем у маєтку Качанівка на Чернігівщині.
Кар’єра у Києві
У 1853 році розпочався київський етап кар’єри Мерінга. 1 (13 за григоріанським календарем) вересня став ад’юнктом кафедри державного лікарознавства Університету Святого Володимира, а 4 (16 за григоріанським календарем) листопада 1854 року – екстраординарним професором.
Викладав судову медицину, гігієну, медичну поліцію та історію медицини.
31 травня (12 червня за григоріанським календарем) 1855-го очолив терапевтичну госпітальну клініку при Київському військовому шпиталі.
У 1856 році його направили до Південної армії для вивчення епідемії висипного тифу.
Під час відрядження Мерінг працював у районах дислокації військ у Криму, а після завершення бойових дій ознайомився з роботою французьких й британських військових шпиталів у Криму та Константинополі.
Результати досліджень епідемії тифу він разом із Сергієм Алфер’євим опублікував у “Военно-медицинском журнале”. За цю роботу Мерінга нагородили орденом Святої Анни III ступеня та медаллю “У пам’ять війни 1853-1856 років”.
У 1857-му перейшов на кафедру приватної патології і терапії та продовжив очолювати госпітальну терапевтичну клініку.
З 1857 року Мерінг працював на кафедрі приватної патології і терапії та продовжував керувати госпітальною терапевтичною клінікою.
У 1858 році побував у Німеччині, Бельгії, Франції та Англії, де знайомився з новими підходами до терапії та роботою клінік.
Мерінг також долучався до розвитку медичного факультету. За його ініціативою у 1865-му було створено кафедру медичної хімії та фізики. Зокрема підтримував запровадження окремого курсу шкірних хвороб і відповідного відділення при Київському військовому шпиталі.
Разом із Пироговим та іншими професорами Мерінг виступав за посилення практичної підготовки студентів і введення посад асистентів при клінічних кафедрах.
У 1865 році очолив кафедру факультетської терапевтичної клініки Університету Святого Володимира, якою керував до 1886-го.
У 1886-му залишив керівництво факультетською терапевтичною клінікою, а 4 січня 1887 року став почесним членом Університету Святого Володимира.
Смерть
Мерінг помер 31 жовтня 1887 року в Києві у віці 66 років.
Сімейний стан
У 1859 році Мерінг одружився з Катериною Томарою.
Подружжя мало 5 дітей – Софію, Михайла, Надію, Сергія та Володимира.
