Юрій Ігорович Андрухович – український поет, прозаїк, перекладач, представник постмодернізму в літературі, есеїст.
Місце народження, освіта
Народився 13 березня 1960 року у Станіславі Івано-Франківської області.
Навчався у спеціалізованій школі №5 з поглибленим вивченням німецької мови.
У 1982 році закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові, а у 1991 році – Вищі літературні курси при Літературному інституті імені Максима Горького в Москві.
Кар’єра
Свого часу працював газетарем та проходив військову службу.
З 1991 по 1995-й очолював відділ поезії івано-франківського часопису “Перевал”.
У 1985 році був одним із співзасновників поетичної групи “Бу-Ба-Бу”, яка відроджувала в українській літературі карнавальні та буфонадні традиції.
Андруховича також вважають одним із засновників постмодерністської течії – “Станіславський феномен”.
Зокрема наприкінці 1980-х років був активним діячем новоствореного Народного Руху України.
З 1991-го працював співредактором літературно-мистецького журналу “Четвер”. Також співпрацював із журналом “Перевал” та був упорядником двох його номерів.
Творчість
З 1991 року Андрухович почав активно публікуватись в українських літературних журналах.
Він є автором поетичних збірок “Небо і площі”, “Середмістя”, “Екзотичні птахи і рослини”, “Пісні для Мертвого півня”, а також романів “Рекреації”, “Московіада”, “Перверзія”, “Дванадцять обручів” і “Таємниця. Замість роману” й не тльіки.
У 1991-1996 роках разом із прозаїком Юрієм Іздриком видавав журнал “Четвер”. Зокрема був головним редактором альманаху “Потяг 76” і вів рубрику “Парк культури” у газеті “День”.
У 1989-му Андрухович став членом Спілки письменників України, але у 1991-му вийшов із неї разом із кількома колегами. Згодом долучився до створення Асоціації українських письменників, а у 1997-1999 роках був її віцепрезидентом.
У 1994 році захистив кандидатську дисертацію про творчість Богдана-Ігоря Антонича.
Через три роки, у 1997-му, в Україні окремими виданнями вийшли 4 книги Андруховича, серед яких поезія, проза та есеї.
Також поет працював над виданням “Малої української енциклопедії актуальної літератури”.
У 2000-му опублікував власний переклад “Гамлета” Вільяма Шекспіра українською мовою, а у 2006 році видав антологію перекладів американської поезії “День смерті пані День”.
Твори Андруховича перекладені багатьма мовами, зокрема англійською, німецькою, французькою, польською, іспанською та чеською.
Поет є лауреатом низки літературних нагород. Серед них – премія “Благовіст” 1993-го, премія Рея Лапіки 1996 року та Міжнародна премія імені Гердера 2001-го.
У 2005-му також отримав спеціальну премію імені Еріха Марії Ремарка, а у 2006 році – нагороду “За європейське взаєморозуміння”.
Громадська діяльність
Андрухович підтримує європейську інтеграцію України та бере участь у громадських ініціативах.
У січні 2010-го разом з Андрієм Бондарем, Сергієм Жаданом і Лесем Подерв’янським виступив за скасування закону “Про захист суспільної моралі”.
8 грудня 2013 року під час народного віча зачитав “Звернення 5/12” від мистецької спільноти до влади та опозиції.
Також виступав за звільнення з російського ув’язнення незаконно засудженого українського режисера Олега Сенцова.
9 листопада 2021-го Андрухович читав Радіодиктант національної єдності.
Сімейний стан
Одружений з Ніною Миколаївною.
Подружжя має 2 дітей – доньку Софію та сина Тараса.
