Євген Михайлович Коновалець – український державний, військовий та політичний діяч, полковник Армії УНР, командир Січових Стрільців, член Стрілецької Ради, перший голова Організації українських націоналістів (1929 – 1938).
Місце народження, освіта
Народився 14 червня 1891 року в селі Зашків неподалік Львова в родині вчителів.
Початкову освіту здобув у місцевій народній школі, а згодом навчався у гімназії, яку завершив у 1909-му.
Після цього вступив на юридичний факультет Львівського університету. Паралельно з вивченням права, він прослухав повний курс історії України під керівництвом професора Михайла Грушевського.
Ще під час навчання в університеті активно долучився до громадсько-політичного життя.
Кар’єра
Починаючи з 1912 року, обіймав посаду секретаря львівського відділення товариства “Просвіта”. Також входив до складу товариства “Академічна громада”.
З 1913 року увійшов до головної управи Українського Студентського Союзу. Був членом секції національно-демократичного спрямування. У той самий період приєднався до “Української Національно-Демократичної Партії”.
У 1914-му Коновальця мобілізували до лав австрійської армії. Наступного року, після участі в бою на горі Маківка, він потрапив у полон до російських військ.
Після Лютневої революції був звільнений і восени 1917 року прибув до Києва.
У жовтні – листопаді того ж року разом з Романом Дашкевичем та іншими членами Галицько-Буковинського Комітету він заснував Галицько-Буковинський Курінь Січових Стрільців, який згодом став однією з найбоєздатніших військових формацій Армії Української Народної Республіки (УНР).
Після того як гетьман Скоропадський прийшов до влади, 1 травня 1918-го за розпорядженням німецького командування полк Січових Стрільців було роззброєно і розформовано. Коновалець залишився в Києві та разом із кількома старшинами почав працювати над створенням нового стрілецького підрозділу.
Наприкінці серпня 1918-го Коновалець отримав дозвіл від гетьмана Павла Скоропадського на створення Окремого Загону Січових Стрільців, який розмістився в Білій Церкві.
На початку листопада того ж року він вів переговори з гетьманом, спочатку через Дмитра Дорошенка, а потім особисто, обговорюючи можливість підтримки гетьманського режиму з боку національно-демократичних сил, зокрема Січових Стрільців. Під час перемовин Коновалець наполягав на неприйнятності ідеї федеративного союзу з Росією.
У листопаді 1918 року Січові Стрільці під його командуванням приєдналися до повстання на боці Директорії УНР проти влади Скоропадського та здобули перемогу над гетьманськими військами в бою під Мотовилівкою.
У період з 1918 по 1919 рік Коновалець очолював дивізію, корпус і окрему групу Січових Стрільців та брав участь у боях проти військ більшовиків, а також армії генерала Денікіна.
20 липня 1921-го він прибув до Львова, де став на чолі Начальної Команди Української Військової Організації. Виступав проти проведення Другого Зимового походу Армії УНР, оскільки вважав його безперспективним.
Еміграція
Починаючи з грудня 1922-го, був змушений жити в еміграції. Жив в Чехословаччині, Німеччині, Швейцарії та Італії.
У листопаді 1927 року з його ініціативи під час однієї з нарад Української Військової Організації було ухвалено рішення заснувати єдину революційно-політичну структуру, яка мала б об’єднувати всі українські землі та спиратися на націоналістичну ідеологію.
У період з 28 січня по 3 лютого 1929-го у Відні відбувся конгрес, на якому проголосили створення Організації українських націоналістів (ОУН), а Коновальця обрали головою Проводу.
Загибель
23 травня 1938-го в Роттердамі Коновалець загинув внаслідок спецоперації, проведеної Комітетом державної безпеки (КГБ) за розпорядженням Йосифа Сталіна. Йому передали коробку цукерок, прикрашену українським орнаментом і запискою “від друзів”. Коли він відкрив пакунок – спрацював вибуховий пристрій, захований всередині.
