Лев Васильович Громашевський – епідеміолог, розробник вчення про механізми передачі інфекції, оригінальної класифікації інфекційних хвороб, організатор системи санітарно-епідеміологічних станцій в СРСР.
Місце народження, освіта
Народився 1 (13 за григоріанським календарем) жовтня 1887 року в Миколаєві в родині морського офіцера.
У 1904-му закінчив гімназію в Одесі та вступив на фізико-математичний факультет Новоросійського університету. Згодом перейшов на медичний факультет.
Кар’єра
З 1905 року Громашевський був членом Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП) та ще під час навчання займався революційною діяльністю. Його кілька разів заарештовували, а у 1910-му вислали до Оренбурзької губернії. Звідти він втік, але у 1911 році знову був заарештований й засланий до Архангельської губернії.
Згодом Громашевський отримав дозвіл долучитися до протичумної експедиції в Маньчжурії під керівництвом Данила Заболотного. Працював у санітарних загонах, виявляв хворих, проводив дезінфекцію та інші протиепідемічні заходи.
У 1912 році за роботу під час епідемії його звільнили з-під нагляду поліції та дозволили захистити лікарський диплом в Одесі.
Після отримання диплома лікаря з відзнакою Громашевський працював епідеміологом в Астраханській губернії під час спалахів висипного тифу та холери. Згодом повернувся в Україну та працював у Подільській губернії.
З 1914 по 1917-й служив лікарем у діючій армії під час Першої світової війни. Працював у полку, інфекційному госпіталі та очолював лабораторію евакуаційного пункту.
У 1917 році займався політичною діяльністю в РСДРП(б), був членом Установчих зборів та обіймав посаду наркома освіти й охорони здоров’я Західної області.
З 1918 по 1928-й працював в Одеському медичному інституті. Був асистентом, професором, завідувачем кафедри епідеміології та ректором.
З 1928 по 1931 рік очолював Дніпропетровський санітарно-бактеріологічний інститут, а з 1931 по 1933 рік – Центральний інститут епідеміології і мікробіології Наркомату охорони здоров’я Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки (РРФСР).
Під час радянсько-німецької війни Громашевський був військовим лікарем I рангу, згодом – полковником медичної служби. Працював головним епідеміологом Закавказького та Кримського фронтів, а також Московського військового округу.
У жовтні 1942 року його відкликали з армії для підготовки військових епідеміологів. Після цього знову очолив кафедру епідеміології Центрального інституту удосконалення лікарів.
У 1944-му Громашевського обрали дійсним членом Академії медичних наук СРСР. Через два роки, у 1946-му, брав участь у створенні Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ).
З 1948 по 1951-й очолював Київський інститут інфекційних хвороб, а з 1951 по 1963 рік – кафедру епідеміології Київського медичного інституту.
З 1963-го працював у Київському інституті епідеміології, мікробіології та паразитології.
Смерть/загибель
Пішов з життя 1 травня 1980 року в Києві на 93-му році життя. Похований на Байковому кладовищі.
Сімейний стан
Дружиною Громашевського була біохімікиня Любов Громашевська.
