Нестор Іванович Шуфрич – народний депутат України III, IV, VI-IX скликань.
Місце народження, освіта
Народився 29 грудня 1966 року в Ужгороді.
Вищу освіту здобув на історичному факультеті Ужгородського державного університету, який закінчив у 1992-му.
Кар’єра
Упродовж 1985 – 1987 років проходив військову службу.
Після демобілізації, до 1988 року, працював перекладачем з угорської мови в торговельно-побутовому підприємстві Міністерства оборони Радянського Союзу.
У 1989-му обійняв посаду радника в кооперативному об’єднанні “Ретро”, а згодом став комерційним директором радянсько-австрійського спільного підприємства “Текоп”.
У 1991 році очолив українсько-американське підприємство “Вест-Контрейд” в якості директора, а через чотири роки став його президентом.
У 2021 – 2022 роках був власником телеканалів “Перший незалежний” та UkrLive, що мали зв’язки з Віктором Медведчуком і пізніше потрапили під санкції.
Політична діяльність
З 1996 по 2007 рік був членом “Соціал-демократичної партії України”. У різні періоди обіймав посади заступника голови Закарпатської обласної організації партії, входив до складу політради, а також обіймав посади заступника і першого заступника голови партії.
У 1998 році вперше став народним депутатом України, пройшовши до Верховної Ради від “Соціал-демократичної партії”. У парламенті був уповноваженим представником фракції.
У 1999 році увійшов до складу Національної ради з питань молодіжної політики при президентові України.
Під час виборів до Верховної Ради у 2002-му знову висував свою кандидатуру в тому ж окрузі, однак не зміг набрати необхідної кількості голосів. У результаті став депутатом Закарпатської обласної ради. Через кілька місяців у парламенті відбувалися довибори й Шуфрич переобрався.
У 2004-му, під час виборів президента України, представляв кандидата Віктора Януковича у Центральній виборчій комісії.
У 2006 році балотувався до Верховної Ради за списком виборчого блоку “Опозиційний блок “Не так!”, проте політсила не подолала прохідний бар’єр. Водночас зміг стати депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим від тієї ж партії.
У грудні 2006 року вперше увійшов до складу уряду, очоливши Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в другому кабінеті Віктора Януковича. Перебував на цій посаді до грудня 2007 року.
Восени 2007-го знову став народним депутатом України від “Партії регіонів”. Протягом 2007 – 2014 років був членом політсили.
У березні 2010 року повернувся на посаду міністра надзвичайних ситуацій, але вже в уряді Миколи Азарова. У липні того ж року залишив міністерство та перейшов на посаду заступника секретаря Ради національної безпеки і оборони (РНБО), яку тоді очолювала Раїса Богатирьова.
У 2012 та 2014 роках знову обирався до Верховної Ради: спочатку під 27-м номером у списку “Партії регіонів”, а згодом під 7-м у списку “Опозиційного блоку”.
Восени 2017-го приєднався до партії “За життя”, яку очолював Вадим Рабінович.
На парламентських виборах 2019 року балотувався під 7-м номером у списку “Опозиційної платформи – За життя” і знову став народним депутатом. У Верховній Раді IX скликання очолив комітет із питань свободи слова.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну та заборони “Опозиційної платформи – За життя” увійшов до складу депутатської групи “Платформа за життя та мир”.
У листопаді 2022 року став членом Національного олімпійського комітету України, але після негативної реакції суспільства швидко вийшов із його складу.
У вересні 2023 року отримав підозру у вчиненні державної зради, а незабаром після цього був позбавлений посади голови комітету Верховної Ради з питань свободи слова.
Скандали
Шуфрич неодноразово потрапляв у скандали. Під час президентських виборів 2004-го він опинився в центрі бійки між представниками влади та опозиції у Центральній виборчій комісії (ЦВК). Ця сутичка відзначилась кадрам із його оголеним торсом, що транслювали по всій країні.
Він також брав активну участь у підтримці свого однопартійця, колишнього очільника Закарпатської області Івана Різака. Останнього, за його словами, незаконно переслідували правоохоронці. Інцидент стався в одній з ужгородських лікарень, де Шуфрич намагався завадити затриманню Різака.
Крім того, його ім’я неодноразово фігурувало в заявах представників “помаранчевого” табору, які звинувачували його у незаконному привласненні елітних земельних ділянок у Пущі-Водиці під Києвом та на Закарпатті, а також у протиправному користуванні нафтогазовими родовищами.
15 лютого 2008-го знову опинився в центрі скандалу, намагаючись завадити переведенню підслідного ексміністра транспорту Миколи Рудьковського з лікарні назад до слідчого ізолятора, куди його помістили за рішенням суду. Разом із колегами по фракції Володимиром Сівковичем та Владиславом Лук’яновим він спробував заблокувати транспортування, однак втручання спецназу зірвало ці плани.
У результаті Рудьковського все ж доставили в камеру, а сам Шуфрич отримав травму – під час сутички автомобіль, який депутати використовували для перекриття дороги, зачепив йому ногу. Після цього політик опинився в лікарні, звідки вийшов у гіпсі та на милицях.
Кримінальні справи
15 вересня 2023 року прокурори Офісу генерального прокурора України повідомили Шуфричу про підозру у вчиненні державної зради. За даними слідства, він співпрацював з колишнім заступником секретаря РНБО, який у 2014 році виїхав до Москви та був завербований Федеральною службою безпеки (ФСБ) Росії. Його завданням була координація діяльності російських агентів на території України.
Під час обшуку в домі Шуфрича правоохоронці знайшли документ, що містив план автономії для Донецької та Луганської областей, який передбачав зміну назви регіонів на “краї”, надання їм широкої автономії, проведення виборів та створення окремих органів влади, зокрема уряду та парламенту. Крім того, були виявлені заборонені символи радянського періоду, зокрема георгіївські стрічки, медалі, двоголові орли, а також ордени. Того ж дня Печерський районний суд міста Київ ухвалив рішення про арешт Шуфрича на два місяці без права внесення застави.
19 січня 2025 року РНБО ухвалила рішення щодо накладення десятирічних санкцій на Шуфрича.
Сімейний стан
Шуфрич перебуває в шлюбі з Катериною Майковою, яка є його третьою дружиною. У подружжя троє дітей: син Іван та дочки Марія й Ганна.
Окрім того, у Шуфрича є двоє синів з попередніх шлюбів: Олександр від першого та Нестор від другого.
