Леонід Макарович Кравчук – перший президент України після відновлення незалежності (1991 – 1994), голова Верховної Ради та останній голова Верховної Ради УРСР (1990 – 1991), депутат Верховної ради УРСР Х – ХІ скликань, народний депутат України (1990 – 1991 та 1994 – 2006).
Місце народження, освіта
Народився 10 січня 1934 року у селі Великий Житин Рівненської області.
Вищу освіту здобув у 1958-му, закінчивши Київський державний університет імені Тараса Шевченка. За фахом економіст і викладач політичної економії.
З 1967 по 1970-й навчався в аспірантурі Академії суспільних наук при Центральному комітеті Комуністичної партії Радянського Союзу (ЦК КПРС) у Москві.
Має науковий ступінь кандидата економічних наук.
Кар’єра
З 1958 року був членом Комуністичної партії Радянського Союзу (КПРС).
У період з 1958-го по 1960 рік викладав політичну економію у Чернівецькому фінансовому технікумі.
Далі, з 1960 року і до 1967-го, був консультантом-методистом Будинку політпросвіти, лектором, помічником секретаря, а також очолював відділ пропаганди і агітації Чернівецького обласного комітету Комуністичної партії України (КПУ).
З 1970-го до 1980 року обіймав низку посад у Центральному комітеті КПУ: завідував сектором перепідготовки кадрів відділу організаційно-партійної роботи, працював інспектором, помічником секретаря ЦК, першим заступником завідувача відділу. З 1980 року очолив відділ агітації та пропаганди ЦК КПУ.
У червні 1982-го, перебуваючи на посаді завідувача відділу пропаганди і агітації, Кравчук направив до ЦК КПУ доповідну записку щодо заходів протидії так званій “східній політиці” Ватикану на території західних областей України. Зокрема, пропонував сформувати спеціальні групи для аналізу проповідницької діяльності священнослужителів, провести перевірки церков і кладовищ з метою виявлення та ліквідації “уніатсько-націоналістичних символів”, а також ідентифікувати осіб із “проуніатськими настроями” та реалізувати інші організаційні й ідеологічні заходи.
У період з 1981-го по 1991 рік був членом ЦК КПУ.
Уупродовж 1988 – 1990 років очолював ідеологічний відділ, з жовтня 1989 року обіймав посаду секретаря ЦК КПУ, а у 1990-му став другим секретарем ЦК КПУ.
У період з 1989 по 1990 рік Кравчук був кандидатом у члени Політбюро, а з 1990-го до 1991 року входив до складу Політбюро ЦК КПУ.
У 1989 році виступав за ухвалення постанови Політбюро щодо заборони Народного руху України, однак ініціатива не була підтримана.
Був народним депутатом України Х – XIV скликань, у тому числі І – IV.
У період з 1990-го по 1991 рік обіймав посаду голови Верховної Ради.
1 грудня 1991 року на перших прямих президентських виборах був обраний президентом України, здобувши 61,6% голосів виборців.
Під час дострокових президентських виборів 1994-го – у другому турі поступився Леоніду Кучмі, набравши 45,1% голосів.
Також з 1994 року є почесним головою Всеукраїнського фонду сприяння міжнародному спілкуванню “Українське народне посольство”.
Подальша карʼєра
Після завершення президентських повноважень у 1994-му Крачук був обраний народним депутатом на довиборах у Теребовлянському мажоритарному окрузі Тернопільської області.
У 1998 році, залишаючись безпартійним, очолив виборчий список Соціал-демократичної партії України (об’єднаної) (СДПУ(о)). Напередодні голосування вступив до політичної сили.
З жовтня 1998 року входив до складу політбюро та політради СДПУ(о), а з 2002 по 2006 рік очолював парламентську фракцію СДПУ(о) у Раді.
З 1999 року був співголовою Всеукраїнського об’єднання демократичних сил “Злагода”.
У 2006 році очолив виборчий список опозиційного блоку “Не так”, однак за результатами парламентських виборів політична сила не подолала 3% бар’єр, здобувши 1,1% голосів.
У листопаді 2004-го був позбавлений звання почесного доктора Національного університету Києво-Могилянська академія через “негромадянську позицію під час Помаранчевої революції”.
Із 2011-го обіймав посаду почесного президента Фонду “Перспективна Україна”.
У липні 2020 на громадських засадах став головою української делегації в Тристоронній контактній групі з врегулювання російсько-українського конфлікту на Донбасі.
Книги та публікації
Є автором книг “Держава та влада: досвід адміністративної реформи” та “Маємо те, що маємо”.
Також написав більше 500 публікацій, які виходили в українських і закордонних виданнях.
Сімейний стан
Був одружений з Антоніною Михайлівною, яка працювала доцентом економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
У подружжя є син Олександр.
Державні нагороди
Серед нагород Леоніда Кравчука:
- 21 серпня 2001 року – звання Герой України з врученням ордена Держави;
- 21 серпня 1996-го – орден князя Ярослава Мудрого V ступеня;
- 10 січня 1999 року – орден князя Ярослава Мудрого IV ступеня;
- 10 січня 2004-го – орден князя Ярослава Мудрого III ступеня;
- 9 січня 2007 року – орден князя Ярослава Мудрого II ступеня;
- 10 січня 2014-го – орден Свободи;
- 19 серпня 2016 року – відзнака Президента України – ювілейна медаль “25 років незалежності України”;
- 16 липня 2020-го – орден князя Ярослава Мудрого I ступеня.
Також був відзначений:
- орденом Жовтневої Революції;
- орденом Трудового Червоного Прапора;
- медаллю “На славу Чернівців”.
Крім того був лауреатом премії “Celebrity Awards 2020” у номінації “Людина року”
Смерть/загибель
Пішов з життя 10 травня 2022 року на 89-му році життя через тривалу хворобу.
