Ярослав Мудрий

Ярослав Мудрий – київський князь із династії Рюриковичів.

Місце народження, освіта

Народився у 978 або 979 році. Його матір’ю була княгиня Рогніда, дочка полоцького правителя, переможеного його батьком – князем Володимиром Великим, який згодом охрестив Русь.

Кар’єра

Перший політичний досвід Ярослав здобув у юному віці. Коли йому виповнилося 10 років, батько призначив його керувати Суздальською землею.

Вже у 1010-му Володимир доручив своєму сину правити Новгородом – головним торговим і військовим центром півночі Київської Русі. Ярослав без труднощів утримував владу на Новгородському престолі, попри норовливість і войовничість місцевих жителів та сусідніх племен.

У 1014 році відмовився сплачувати Києву данину в розмірі 2 тисяч гривень. Через це його батько збирався виступити проти нього з військом наступного літа, але раптово помер.

Після смерті батька Ярослав вирішив заволодіти київським престолом. У листопаді 1015-го новгородське військо біля Любеча розбило сили київського князя Ярополка. Після перемоги Ярослав увійшов до Києва, але вже за рік був змушений відступити, коли Ярополк повернувся з армією свого тестя – польського короля Болеслава Хороброго.

Зібравши нові сили в Новгороді, Ярослав завдав поразки братові на території сучасної Київської області та встановив владу майже над усією Руссю, окрім Тмутаракані, якою керував його брат Мстислав.

Період князівства

Новоспечений княз поступово обмежив вплив варягів у державних справах і почав призначати на керівні посади представників полян та інших місцевих племен.

У 1023 році Мстислав пішов походом на Київ й навіть переміг військо Ярослава, але владу над столицею брати не став.

У 1026-му вони досягли згоди й розділили Русь на дві частини: Чернігівщина та землі на лівому березі Дніпра перейшли до Мстислава. Після його смерті у 1036 році держава знову об’єдналася під владою Ярослава.

Головним досягненням Ярослава у внутрішній політиці стало укладання “Правди Ярослава” – першого зводу законів Київської Русі. Документ складався з 18 статей і передбачав переважно грошові покарання за більшість правопорушень. Лише за кілька найтяжчих злочинів дозволялась кровна помста родичам потерпілого.

Зовнішня політика князя відзначалася гнучкістю. Князь повернув у склад Русі червенські міста, здійснював походи на племена Прибалтики й заснував неподалік Чудського озера місто Юр’їв. Також усунув загрозу від печенігів, які тривалий час складала небезпеку для Києва.

Бажаючи зміцнити позиції Київської Русі в Європі, князь встановлював зв’язки з правлячими родами континенту.

У 1019-му одружився з Інгігердою – дочкою норвезького конунга Олава Ейріксона. Його діти також вступили в шлюби з представниками європейських королівських династій:

старший син Ілля – з дочкою данського та англійського короля Кнута;
Ізяслав – з донькою польського правителя Казимира, Гертрудою;
Святослав – з онукою німецького імператора Генріха II;
Всеволод – з візантійською принцесою Марією;
Ігор – з німецькою принцесою Кунігундою.

Чотири доньки Ярослава – Єлизавета, Анастасія, Анна та Агата – стали королевами Норвегії, Словаччини, Франції та Англії. Завдяки таким династичним зв’язкам князя прозвали “Тестем Європи”.

Після перемоги над печенігами у 1034-му Ярослав Мудрий розпорядився звести собор Святої Софії – майбутню головну святиню Київської Русі. Храм відзначався розкішним оздобленням, а над його фресками та мозаїками працювали найвідоміші грецькі майстри.

Ярослав також приділяв велику увагу розвитку культури Київської Русі. За його правління у великих містах відкривалися школи та місця для переписування книг. Також значно розрісся й Київ. Площа міста збільшилася у сім разів. За наказом князя спорудили Золоті ворота – урочистий в’їзд до столиці, прикрашений коштовним камінням і металами.

Смерть/загибель

Смерть старшого сина у 1052 році глибоко вразила Ярослава. Відчуваючи старість, він дедалі частіше замислювався про майбутнє Києва та всієї держави.

Щоб запобігти братовбивчим війнам між спадкоємцями, князь вирішив змінити порядок наслідування престолу. Він запровадив новий принцип – престол мав передаватися за старшинством: спочатку старшому сину, а після його смерті – наступному за віком брату, і так доти, поки живі всі сини правителя.

Ярослав Мудрий помер у 1054 році, і відповідно до його заповіту влада була поділена між синами:

Ізяслав став князем київським;
Святослав отримав Чернігівщину;
Муром і Тмуторокань, Всеволод – Переяславщину, Суздаль і Ростовщину;
Ігор – Володимир-Волинський;
В’ячеслав успадкував Смоленщину.