Панас Мирний

Панас Якович Рудченко – український прозаїк і драматург, громадський діяч.

Місце народження, освіта

Народився 13 травня 1849 року в місті Миргород на Полтавщині в родині бухгалтера повітового казначейства.

Батько походив із сім’ї козака, який брав участь у війні 1812-го проти Наполеона. Після служби отримав чин прапорщика, а повернувшись на Полтавщину – придбав невеликий маєток у селі Білики Миргородського повіту. Мати, Тетяна Іванівна Гординська, була донькою місцевого колезького реєстратора.

У період з 1858 до 1862-го Рудченко навчався спочатку в Миргородському парафіяльному, а потім у Гадяцькому повітовому училищі. Після закінчення навчання, у 14-річному віці, почав працювати.

Кар’єра

Чиновницьку кар’єру Рудченко розпочав у 1863-му в Гадяцькому повітовому суді. Наступного року перейшов на посаду помічника бухгалтера в повітовому казначействі.

Після нетривалої роботи в Прилуках обійняв ту саму посаду в Миргородському казначействі. Так минуло перших вісім років його служби у невеликих містах Полтавщини.

Саме в цей період Рудченко зробив перші кроки в літературі та фольклористиці. Його творчі пошуки почалися у час реформ 1860-х років у Російській імперії, коли після скасування кріпацтва настало коротке пожвавлення суспільного життя.

Частину зібраних Рудченко фольклорних матеріалів пізніше опублікував його брат Іван Білик у збірниках:

“Народные южнорусские сказки”;
“Чумацкие народные песни”.

З 1871-го Рудченко мешкав у Полтаві, де працював у місцевій казенній палаті, обіймаючи різні посади. Хоча чиновницька служба не приваблювала його, сумлінне ставлення до роботи дозволило досягти чину дійсного статського радника.

У цей період починає серйозно займатися літературою, наслідуючи приклад старшого брата Івана Білика, який ще з початку 1860-х публікував фольклорні матеріали в “Полтавских губернских ведомостях”, друкувався в журналі “Основа”, пізніше видав збірники казок і пісень, перекладав твори Тургенєва та виступав із критичними статтями у львівському виданні “Правда”.

Літературна діяльність

Літературна діяльність стала для Рудченка справжнім натхненням і розрадою. У вільний від служби час, жертвуючи відпочинком, він вечорами працював.

Перші його роботи – вірш “Україні” та оповідання “Лихий попутав”, підписані псевдонімом Панас Мирний, – були опубліковані у 1872-му в львівському журналі “Правда”.

У період з 1870-х до 1880-х років письменник активно працював, але через утиски української мови в Російській імперії його твори виходили переважно за кордоном або в Наддніпрянській Україні, тому довго залишалися маловідомими широкому читачеві.

У 1874-му в журналі “Правда” були надруковані нарис “Подоріжжя од Полтави до Гадячого” та оповідання “П’яниця”.

Через три роки, у 1877-му, в Женеві вийшла його повість “Лихі люди”.

Ще у 1875 році Мирний разом із братом завершив роботу над романом “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” і подав рукопис до цензури. Втім, через Емський указ 1876-го, який забороняв друк українською мовою, твір не дозволили опублікувати в Російській імперії. Роман уперше побачив світ у Женеві у 1880 році.

Лише в середині 1880-х років твори Мирного почали з’являтися в друці на Наддніпрянщині. У 1883 – 1884 роках в альманасі “Рада”, який видавав письменник Михайло Старицький, були опубліковані перші дві частини роману “Повія” та два оповідання з циклу “Як ведеться, так і живеться”.

У 1886-му в Києві вийшла збірка його творів “Збираниця з рідного поля” і комедія “Перемудрив”.

Паралельно Мирний продовжував публікуватися в західноукраїнських виданнях, де друкувалися його твори “Лови”, “Казка про Правду та Кривду”, “Лимерівна” та переспів “Дума про військо Ігореве”.

Літературна діяльність письменника була тісно пов’язана з його громадською позицією. Ще в молоді роки він долучився до революційного визвольного руху.

Починаючи з 1875-го Мирний брав участь у підпільній роботі полтавського гуртка “Унія”. Під час обшуку в його помешканні було виявлено заборонені політичні видання.

Напередодні та під час Першої російської революції громадська активність Мирного значно зросла. У 1905-му почав співпрацю з полтавським журналом “Рідний край”. У творах “До сучасної музи”, “Сон” і “До братів-засланців” відгукувався на події революційного часу.

Коли у 1914 році російська влада заборонила вшанування пам’яті Тараса Шевченка, письменник виступив із відозвою, у якій рішуче засудив ці дії. Через це вже у 1915-му поліція розпочала розшук “політично підозрілої особи” Мирного.

Оскільки Мирний не прагнув розголосу й намагався уникати проблем на службі, він постійно дотримувався конспірації. Тривалий час його справжнє ім’я залишалося невідомим як для широкої публіки, так і для влади.

Після встановлення радянської влади в Полтаві Мирний, попри свій похилий вік, продовжував працювати у Полтавському губернському фінансовому відділі.

Смерть/загибель

Письменник пішов з життя 28 січня 1920-го року.

Сімейний стан

Дружина Мирного, Олександра Михайлівна Шейдеман, була молодшою за нього на 14 років. Вони одружилися у 1889-му.

Старший син Віктор закінчив юридичний факультет Московського університету, але загинув у 1915 році в боях під Рівним.

Середній син Михайло спочатку навчався у Варшавському політехнікумі, потім продовжив освіту в Катеринославському політехнічному інституті. Під час Громадянської війни він служив спочатку у Добровольчій армії, а згодом у Червоній. У подальші роки став директором музею Мирного в Полтаві, яким керував у період з 1940 до 1961 року.

Син Юрій загинув 1942 року під час боїв на Кавказі.

Молодший син Леонід після закінчення гімназії загинув під час радянсько-української війни.