Микола Дмитрович Леонтович – український композитор, хоровий диригент, піаніст, педагог, збирач музичного фольклору, громадський діяч.
Місце народження, освіта
Народився 13 грудня 1877 року в селі Селевинці Брацлавського повіту Подільської губернії в родині сільського священника. Згодом Селевинці об’єдналися з сусіднім селом Монастирок, тому в багатьох джерелах місцем народження вказують саме цей населений пункт.
Батько, Дмитро Феофанович, грав на віолончелі, скрипці та гітарі, а також певний час керував хором семінаристів. Саме від нього Леонтович отримав перші знання з музики. Мати мала гарний голос і любила співати, передусім народні пісні.
Цікаво й те, що в майбутньому співаками та музикантами стали й дві сестри Леонтовича – Марія та Олена, а також його брат Олександр.
Дитячі роки провів у селі Шершні Тиврівської волості на Вінниччині, куди його батька направили на службу. Також останній займався початковою освітою майбутнього композитора.
За родинною традицією Леонтович мав обрати шлях священника й у 10 років вступив до Немирівської гімназії, але вже за рік батьки перевели його до Шаргородського початкового духовного училища. Саме тут опанував нотну грамоту й навчився читати хорові партії церковних творів.
Пізніше, навчаючись у Кам’янець-Подільській духовній семінарії, він освоїв гру на скрипці, фортепіано та деяких духових інструментах, став регентом хору семінаристів і почав писати свої перші духовні композиції.
Кар’єра
Після завершення навчання у 1899-му році Леонтович відмовився від духовного сану й працював учителем співу, арифметики та географії у Чуківській двокласній школі. Там створив самодіяльний симфонічний оркестр, який виконував українські мелодії, а також твори українських і російських композиторів.
Паралельно захопився обробкою народних пісень.
У 1901-му році видав перший збірник подільських пісень, а ще через 2 роки побачив світ другий збірник із присвятою композиторові Миколі Лисенкові.
У 1902 році переїхав до Вінниці, де почав працювати викладачем у церковно-учительській школі. Ще через 2 роки його перевели вчителем до залізничної школи на станції Гришине Бахмутського повіту.
Діяльність композитора швидко привернула увагу царської охранки. Особливо пильний нагляд за ним встановили під час революційних подій 1905-го року, коли Леонтович разом із робітничим хором виступав на мітингах проти російського самодержавства та виконував “Марсельєзу”.
У 1908-му композитор був змушений повернутися на Поділля. Там він обійняв посаду вчителя музики та співів у Тульчинському єпархіальному жіночому училищі, де навчалися доньки сільських священиків.
У 1909 році переїхав до Києва. Там він керував хоровими колективами, викладав у Музично-драматичному інституті імені Лисенка, працював у музичному відділі Київського обласного комітету та у Всеукраїнському комітеті мистецтв, а також очолив щойно створений державний оркестр.
У 1916 році “Щедрівку” композитора вперше виконав хор Київського університету.
З 1903-го до 1904-го років, під час шкільних канікул, він склав іспити на звання регента церковних хорів у Петербурзькій придворній капелі.
Події Української революції ще більше активізували його діяльність. Брав участь у заснуванні низки державних хорів, серед яких: Республіканська Капела під керівництвом Олександра Кошиця, капела “Думка” під проводом Стеценка. Зокрема було розгорнуто діяльність Музично-Театрального Інституту імені Лисенка, а також активізовується концертна, видавнича й музично-просвiтницька діяльність.
Після захоплення Києва денікінцями у серпні 1919-го року Леонтович повернувся до Тульчина. Там він заснував першу в місті музичну школу.
З початку 1920-х років, коли розпочалось переслідування представників української інтелігенції, Леонтович зосередився переважно на творчій роботі. Він часто змінював місце проживання, а в останні дні переховувався у знайомих.
Смерть/загибель
У ніч на 23 січня 1921-го року Леонтовича вбили в домі батька в селі Марківка Гайсинського повіту. Злочин скоїв агент Вінницької Всеросійської надзвичайної комісії (ВНК) Афанасій Грищенко, який напросився залишитися на ніч.
Сімейний стан
У 1902-му одружився з Клавдією Жовткевич, донькою священика.
