Микола Хвильовий (справжнє ім’я – Микола Григорович Фітільов) – український прозаїк, поет, публіцист, політичний діяч, один з основоположників пореволюційної української прози.  

Місце народження, освіта

Народився 13 грудня 1893 року в селі Тростянець, на Харківщині (нині територія Сумської області). Походив із родини вчителів.  

Початкову освіту здобував у місцевій школі, а згодом навчався в гімназії міста Охтирка. Однак зі 6 класу був відрахований через участь у революційній організації, зокрема за агітацію серед селян та бунтівний характер.

Кар’єра 

У 1914–1917 роках Хвильовий брав участь у Першій світовій війні, а згодом і в громадянській.

Творчу діяльність розпочав у 1917-му. Вже у 1919 році в Харкові були надруковані три його поетичні збірки. Після демобілізації у 1921-му остаточно переїхав до Харкова.

Першими збірками поезій письменника вважаються “Молодість” та “Досвітні симфонії”.

У 1923-му з’явилася його перша прозова збірка під назвою “Сині етюди”. Згодом він написав низку творів, серед яких: “Редактор Карк”, “Кіт у чоботях”, “Солонський Яр”, “Легенда”, “Свиня” та “Чумаківська комуна”. У цей період письменник також став одним із засновників літературного об’єднання “Гарт”.

У 1924 році вийшла збірка “Осінь”, до якої увійшли “Елегія”, “Я (Романтика)”, “Силуети”, “На глухім шляху” та інші. У тому ж році опублікував повість “Санаторна зона”.

У 1925-му разом із групою однодумців заснував Вільну академію пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ).

У 1927 році вийшов роман “Вальдшнепи”, третю частину якого було знищено радянською владою. Того ж року написано публіцистичний трактат “Україна чи Малоросія?”, який не був надрукований за життя автора – його опублікували лише у 1990 році.

Також у 1927-му працівники Державного політичного управління УСРР відкрили справу-формуляр С-183, після чого за Хвильовим почалося постійне стеження.

У період з грудня 1927 по березень 1928-й Хвильовий перебував за кордоном – у Берліні та Відні.

У 1928 – 1930 роках поет ініціював заснування й видавцем журналу “Літературний ярмарок”.

У 1930–1931 роках заснував ще одне періодичне видання – журнал “Пролітфронт”.

Самогубство

13 травня 1933 року в Харкові Хвильовий покінчив життя самогубством. Цей крок був актом протесту проти Голодомору 1932 – 1933 років, а також реакцією на арешт його близького товариша Михайла Ялового.

Смерть Хвильового стала знаковим моментом, який символізував остаточний крах ідеї українського націонал-комунізму та завершення доби національного відродження 1920 – 1930-х років.  

Особисте життя

Від першого шлюбу з Катериною Гащенко у 1920-му народилася дочка – Іраїда. Після розлучення у 1922 році її удочерив новий чоловік Катерини – Дмитро Кривич.  

У другому шлюбі із Юлією Уманцевою була пасербиця – Любов. Їй Хвильовий адресував одну із двох передсмертних записок.

Микола Хвильовий: цікаві факти

Ось деякі цікаві факти з життя Хвильового:

• щодо дитинства поета відомо дуже мало подробиць, окрім спогадів, що він дуже любив читати, ходити з батьком на полювання, а ще мав нестерпний характер;
• у підлітковий період до становлення майбутнього письменника долучився батько, який тоді вчителював у Краснокутській ремісничій школі. Він познайомив сина з російською класичною літературою, зокрема народницькою, а також – з Діккенсом, Гюґо, Флобером, Гофманом;
• Хвильовий зловживав алкоголем. Пив і для спілкування, і для зняття напруження, оскільки був страшенним невротиком. Нерви зірвав під час Першої світової війни та воєнних дій 1918 – 1921 років;
• до того, як стати письменником, Хвильовий працював і чорноробочим, і редактором. Також працював на Харківському паровозобудівному заводі. Але з 1921 року його основний прибуток був від літературної діяльності.