Іван Семенович Нечуй-Левицький – український письменник, лінгвіст, етнограф, фольклорист, педагог.
Місце народження, дитинство
Народився 25 листопада 1838 року в містечку Стеблів Київської губернії, у родині священника.
Коли майбутньому письменнику виповнилося сім років, його віддали на навчання до духовного училища при Богуславському монастирі. Там він опанував латинську, грецьку та церковнослов’янську мови й у 1853-му завершив навчання.
Освіту продовжив в Київській духовній семінарії, де навчався до 1859 року. У цей період захопився творами письменників Тараса Шевченка, Олександра Пушкіна та Миколи Гоголя, а також почав цікавитися народними звичаями, побутом українського селянства й фольклором.
У 1861-му вступив до Київської духовної академії. Самостійно опанував французьку та німецьку мови, щоб читати класичні твори в оригіналі.
У 1865 році завершив навчання, отримавши звання магістра богослов’я. Попри це, духовна кар’єра його не приваблювала.
Кар’єра
У 1865 – 1867 роках Нечуй-Левицький написав свої перші твори та викладав російську мову, літературу, історію й географію в Полтавській духовній семінарії.
Згодом, до 1872-го, працював учителем у гімназіях міст Каліш і Седлець.
У 1873 році домігся переведення до Кишинева, де продовжив викладати російську словесність у чоловічій гімназії. Там організував таємний гурток учителів, на засіданнях якого обговорювали суспільні й національні питання та популяризували українську літературу. Через це письменник потрапив під нагляд жандармерії.
У 1885-му оселився в Києві та повністю присвятив себе літературній діяльності.
Початок революції 1917 року пройшов повз письменника. На той час письменник перебував у вкрай скрутному матеріальному становищі.
Завдяки ініціативі письменниці Марії Загірньої та літературознавця Сергія Єфремова українська громада Києва зібрала для Нечуй-Левицького певну фінансову допомогу.
У другій половині 1917-го черкаське видавництво “Сіяч” перевидало шістнадцять його творів, що ненадовго поліпшило матеріальне становище письменника, алестабільного доходу він так і не мав.
Смерть/загибель
Наприкінці 1917 року упав і зламав ногу. Спочатку рідні доправили його до лікарні, але після вступу до Києва кайзерівських військ медичний заклад було ліквідовано, і письменника перевели до Дегтярівської богадільні – закладу для самотніх людей. Там він перебував без належного догляду та лікування.
30 березня 1918 року Центральна Рада підтримала призначення Нечуєві-Левицькому персональної пенсії, але скористатися нею письменник не зміг, оскільки пішов з життя вже 2 квітня.
Сімейний стан
Іван Нечуй-Левицький так і не був одружений.
Іван Нечуй-Левицький: цікаві факти
Серед цікавих фактів про письменника:
- перші знання майбутній письменник отримав у школі, яку відкрив його батько для сільських дітей. Навчальний заклад проіснував недовго, оскільки його закрили;
- свої перші літературні спроби робив у часи, коли друкувати твори українською мовою було заборонено. Про його роботи, написані під псевдонімом “І. Нечуй”, не знали навіть близькі друзі;
- мав репутацію дивака – завжди носив із собою парасольку, незалежно від погоди;
- був надзвичайно пунктуальним: щодня в один і той самий час виходив на прогулянку за звичним для нього маршрутом;
- не вживав алкоголю і намагався уникати конфліктів;
- письменник був надзвичайно принциповим у питаннях правопису. Він наполягав, що писати треба так, як люди говорять. Відмовлявся вживати літеру “ї”, у зв’язку з чим писав, наприклад, не “їх”, а “йих”.
- найбільш улюбленою картиною Нечуя-Левицького була “Українська ніч” художника Архипа Куїнджі;
- у вільний час письменник любив бувати біля скелі Нечуя на березі річки Рось у рідному Стеблеві, а також на Володимирській горі в Києві, звідки відкривалася панорама міста.
