Іван Карпенко-Карий

Іван Карпович Карпенко-Карий (Тобілевич) – український письменник, драматург, актор, ерудит, один з корифеїв українського побутового театру.

Місце народження, освіта

Народився 17 (29 за григоріанським календарем) вересня 1845 року в родині шляхтича Карпа Тобілевича герба Тривдар, який був управителем поміщицького маєтку. Мати раніше була кріпачкою-покоївкою, яку батько викупив у поміщиків Золотницьких.

Кар’єра

З 1859-го Карпенко-Карий працював писарчуком у пристава в містечку Мала Виска, а згодом обійняв посаду канцеляриста міської управи.

У 1864 році перейшов на службу до повітового суду, а вже наступного, 1865 року, переїхав до Єлисаветграда, де став столоначальником повітового поліцейського управління.

Водночас активно долучався до культурного життя: брав участь в аматорських театральних виставах поета Олександра Тарковського, публікував літературно-критичні статті та приєднався до нелегального народовольського гуртка громадського діяча Опанаса Михалевича.

У 1883-му в альманасі “Рада” Карпенко-Карий опублікував оповідання “Новобранець”, використавши псевдонім Гнат Карий.

Того ж року влада отримала донос, що письменник переховував громадських діячів Олександра та Софію Русових і нібито допомагав їм з підробленими паспортами. Під час перевірки жандарми звернули увагу, що чимало документів для нелегалів-народовольців було оформлено саме у поліції Єлисаветграда. Через це Карпенка-Карого звільнили з посади секретаря поліції, після чого він приєднався до театральної трупи Михайла Старицького.

У 1884 році його заарештували й заслали до Новочеркаська. Там Карпенко-Карий працював ковалем, а згодом відкрив палітурну майстерню. Зокрема написав свою першу драму “Чабан” (“Бурлака”), а також п’єси “Бондарівна”, “Розумний і дурень”, “Наймичка” та “Безталанна”. У період з 1886 до 1887 року ці роботи були опубліковані, разом із ще однією його відомою п’єсою – “Мартин Боруля”.

У 1886-му в Херсоні вийшов друком перший “Збірник драматичних творів”.

У 1887 році, отримавши дозвіл на повернення, Карпенко-Карий разом із дружиною Софією Дітковською повернувся в Україну та оселився на хуторі у Єлисаветградському повіті.

У 1888-му з Карпенка-Карого зняли гласний нагляд. Зокрема він приєднався до театральної трупи брата Миколи Садовського, а згодом – до трупи Панаса Саксаганського.

У 1890 році став членом Товариства українських артистів і написав сатиричну комедію “Сто тисяч”.

У 1897-му підготував записку до з’їзду сценічних діячів у Москві, присвячену утискам українського театру. Її з трибуни зачитав актор Панас Саксаганський.

У 1899 році письменник написав історичну трагедію “Сава Чалий”, присвячену подіям гайдамаччини XVIII століття.

У період з 1900 до 1904 року організував власну театральну трупу та написав п’єси “Хазяїн”, “Суєта” і “Житейське море”.

Смерть/загибель

У 1906-му Карпенко-Карий тяжко захворів та вирушив на лікування до Берліна.

2 (15 за григоріанським календарем) вересня 1907 року письменник помер від раку печінки та селезінки.

Сімейний стан

У 1870-му Карпенко-Карий одружився з Надією Тарковською, з якою пізніше виховав семеро дітей.

У 1881-му Тарковська померла, а ще наступного року, 1882-го, померла й їх донька Галина.

Через два роки письменник одружився з Софією Дітковською, хористкою театральної трупи Михайла Старицького.